В останні роки помітно зросли більш серйозні, свідомо організовані напади розбійного типу (з метою оволодіння майном). Спиртні напої, наркотики, бродяжництво вимагають грошей, яких у підлітків або нема, або мало, що штовхає групу або окремих підлітків на злодійство.
Велике поширення серед підлітків одержало бродяжництво й втечі з будинку, які також по більшій частині відбуваються колективно або під впливом товаришів. Тому що для втечі підлітка потрібна допомога товаришів по двірській компанії, зокрема для вивчення району пересування, установлення зв'язку з іншими бурлаками.
Так звані статеві злочини також мають місце в житті деліквентних підлітків. Механізми злочинного статевого насильства підлітків залежать від особистісних характерологічних характеристик і підрозділяються на дві групи: деліквенти, що роблять злочин поодинці й здійснюючі злочини в групі (таких більше). З індивідуально-типологічних характеристик можна відзначити виражену незбалансованість нервових процесів, високий показник агресивних тенденцій, високу емоційність, сексуальну напруженість. У структурі особистості діагностуються акцентуації характеру й неадекватна самооцінка. Морально - ціннісна орієнтація особистості підлітка-ґвалтівника являє собою нестійку систему. Їхнього подання про мораль і моральні цінності носять яскраво виражений неадекватний характер. [2, с.41].
До дійсного поводження можна віднести й так зване суїцидальні поводження й аутоагресію. Останнє виражається в замаху на цілісність свого організму й відбувається звичайно один раз у житті підлітків. Аутоагрессія відбувається в стані афекту. Найчастіше вона викликана надзвичайно негативними життєвими обставинами або значною моральною нестійкістю. Причини можуть бути найрізноманітніші: сварка, образи, «самозахист» особистості від грубих впливів навколишніх, бравада, відсутність близьких людей. Аутоагрессія пов'язана з незрілістю оцінок підлітка сформованої довкола нього обстановки [9, с.46].
Проблема юнацьких самогубств, яка була багато років під забороною, стала актуальною в сучасному світі, багато спроб, особливо в дівчат, носять демонстративний характер. Які психологічні проблеми стоять за юнацькими самогубствами? На психологічних експериментах не раз, було показано, що в деяких людей будь-яка невдача викликає мимовільні думки про смерті. Потяг до смерті - не що інше як спроба розв'язати життєві труднощі шляхом відходу від самого життя.
Існує навіть психологічний тип особистості, для якого характерна стійка установка, схильність до відходу з конфліктних стресових ситуацій, аж до самої останньої. Доля людей цього типу відзначена тим, що самогубство для них - найбільш імовірний тип смерті. Привід, через який людина робить самогубство, може бути зовсім незначним.
У популярній літературі іноді затверджується, що дев'ять десятих підлітків - правопорушників виростають у криміногенних і слабких родинах. Насправді такі родини дають 30-40 % злочинності. Перебільшується зв'язок правопорушень зі структурою родини: дві третини підлітків ростуть у повних родинах. Однозначного зв'язку між злочинним поводженням і певним стилем сімейного виховання - дефіцитом батьківського тепла й уваги або, навпаки, гіперопікою - не виявляється.
Вплив самої юнацької деліквентності на долю дорослої людини також неоднозначний. Чим важче деліквентне поводження підлітка, тим імовірніше, що він буде робити його дорослим. Однак статистично середня деліквентність у більшості підлітків з віком припиняється.
2.2. Особистісна характеристика «важкого» підлітка
Причинний зв'язок між девіантним поводженням і особистістю дозволяє встановити теорія девіантної поведінки американського психолога Говарда Кеплана, перевірена на вивченні вживання наркотиків, деліквентного поводження. Кеплан (1975, 1980, 1982) починав з вивчення взаємозв'язку між девіантною поведінкою і зниженою самоповагою. Оскільки кожна людина прагне до позитивного образа «Я», низька самоповага переживається як неприємний стан, а прийняття себе асоціюється зі звільненням від переживань, що травмують. Це спонукає людей робити так, щоб зменшити суб'єктивну ймовірність самознищення й підвищувати суб'єктивну ймовірність прийняття себе. Люди, сильніше інших страждаючі від самознищення, відчувають потребу в тім, щоб своєю поведінкою змінити цей стан. Тому людей, у цілому приймаючих себе, завжди значно більше, ніж тих, які себе відкидають, схильних до самознищення.
Знижена самоповага статистично в юнаків практично з усіма видами девіантного поводження - нечесністю, приналежністю до злочинних груп, здійсненням правопорушень, уживанням наркотиків, пияцтвом, агресивним поводженням.
У науковій літературі на цей рахунок існують чотири головні гіпотези:
1. Девіантне поводження сприяє зниженню самоповаги, тому що залучений до нього індивід мимоволі засвоює й розділяє негативне відношення суспільства до своїх учинків, а тим самим до себе.
2. Низька самоповага сприяє росту антинормативного поводження: беручи участь в антисоціальних групах і їхніх діях, підліток намагається тим самим підвищити свій психологічний статус в однолітків, знайти такі способи самоствердження, яких у нього не було в родині й школі.
3. При деяких умовах, особливо при низькій початковій самоповазі, девіантне поводження сприяє підвищенню самоповаги.
4. Крім деліквентності важливий вплив на самоповагу роблять інші форми поводження, значимість яких з віком міняється.
Порівнюючи довгострокову динаміку самоповаги підлітків, починаючи з 12 - літнього віку, з їхньою участю або неучастю в девіантному поводженні, Кеплан знайшов переконливі свідчення на користь другої й третьої гіпотез. Виявилося що в переважної більшості підлітків позитивні самооцінки превалюють над негативними, причому з віком ця тенденція підсилюється - самокритика, невдоволення собою допомагають переборювати замічені недоліки й тим самим підвищувати самоповагу.
Однак у деяких підлітків не відбувається, і вони постійно почувають себе невдахами. Їхнє негативне самосприйняття складається із трьох різних, але взаємозалежних видів досвіду.
По-перше, вони вважають, що не мають індивідуально-коштовних якостей або не можуть зробити особисто-коштовні дії, і, навпроти, мають негативні риси або роблять негативні дії.
По-друге, вони вважають, що значимі для них інші не ставляться до них позитивно або ставляться негативно.
По-третє, вони не володіють або не вміють ефективно використати механізми психічного захисту, що дозволяють зняти або зм'якшити наслідок перших двох елементів суб'єктивного досвіду.
Потреба в самоповазі в таких підлітків особливо сильна, але оскільки вона не задовольняється соціально прийнятними способами, то вони звертаються до девіантних форм поведінки.
Почуття самознищення, своєї невідповідності пропонованих вимогою ставить перед вибором або на користь вимог і продовження болісних переживань самознищення, або на користь підвищення самоповаги в поводженні, спрямованому проти цих вимог. Тому бажання відповідати очікуванням колективу, суспільства зменшується, а прагнення ухилятися від них росте. В результаті й установки, і референтні групи, і поведінка підлітка стає усе більше антинормативним, штовхаючи його усе далі по шляху девіації [1, с.121].
Завантажити реферат