Можна з впевненістю сказати, що люди відіграють важливу роль через свою колективну взаємодію в створені соціальних умов, які впливають на направленість та якість їх життя. Одною із запорук повноцінного життя в соціумі є зрілість людини. Зрілість розуміється як вища, в даних історичних умовах, міра розвитку відносин особистості. Вона узагальнює самі суттєві характеристики життя людини; багату внутрішню культурну основу відносин; творчу духовно-практичну активність з широким діапазоном соціальної дії; неперервний поступовий розвиток життєвих відносин, підвищене самопізнання. Потенційно зріла якість відносин досягається в сучасному суспільстві для кожної особистості незалежно від її соціально-політичної, національної та професійної приналежності.
Сутність та якісна ієрархія життєвих відносин різних індивідів, як правило, представляються історичними особливостями, типовістю зв’язку зовнішньосоціального та внутрішньоособистісного умов життєдіяльності особистості. [1]
Основним змістом перспективного шляху розвитку нашого суспільства (демократична упорядкованість соціально-економічного життя, гарантія необхідних прав людини, досягнення нею свободи ціннісного вибору), являється багатство вихідних суспільних передумов індивідуального розвитку. При цьому дійсна відносна нерівномірність здійснення цих передумов всередині різних соціальних груп. Є багато відмінностей в індивідуальній активності, в творчій вагомості духовних, предметних, соціальних досягнень індивідів.
Можливо об’єктивні перепони в розвитку життєвих відносин не являються принципово неподоланними для особистості.
В суспільстві, що розвивається культурно, економічно, поглиблюючись демократично, гуманістичні зв’язки між людьми, необхідно і можливо протистояти особистості соціальному неблагополуччю.
Тут індивідуальне протистояння не являється для особистості самоціллю. Для неї пристояти означає бути вільною в допомозі другим людям, бути самостійним у своєму житті. Тоді об’єктивні заборони в особистісному розвитку стають для людей просто обставинами, які вони можуть поміняти.
Зв’язки об’єктивно-суб’єктивного, зовнішньо-внутрішнього, що визначаються загальну кількість життєвих відносин особистості, можна представити в таких формах:
1) В умовах соціального благополуччя особистість:
a) активно реалізує і будує нові можливості саморозвитку та розвитку інших людей;
b) частково стихійно відтворюють позитивний суспільний зміст.
2) В соціально-неблагополучних умовах особистість:
a) займає позицію "вище особистісного", самостійно звертає до себе суспільні засоби високого індивідуального розвитку;
b) стихійно відтворює особистісний та суспільний зміст, виступаючи його носієм;
c) свідомо приймає, представляє, затверджує негативні суспільні тенденції, індивідуально угрубляє їх, активно затягуючи в їх відтворення інших людей;
d) бажає протистояти цим умовам, але не має для цього ні індивідуальних, ні суспільних засобів та йде до саморуйнування. [12]
Отже, життя кожної особистості містить всі ці форми, але домінуючі, визначають умови суспільства та історичні умови.
В умовах суспільства – особистість має змогу по-різному відповідати своїй ролі: вона приймає суспільні моделі розвитку як свої, або активно включається в створення нових розвиваючихся соціальних умов, або зберігає позитивне самоутотожнення в деструктивній суспільній ситуації.
Можна сказати, що в основі розвитку кожної людини лежить ініційоване ним самим перетворення закономірностей зовнішнього взаємозв’язку в закономірності особистої внутрішньої організації. Дійсно особистісне становлення людини виникає в міжіндивідних зв’язках, що складають суспільну систему. Особистісний спосіб життя індивіда міняється та розвивається відповідно до своїх внутрішніх, суспільно оформлених законів, тобто по певному суспільному типу. [2]
Цілісність особистості формується та відкривається в усіх основних умовах, сторонах, процесах її життя: в єдності суспільного світу, совокупному біопсихічному способі відображення індивідом суспільного світу, єдності. Якщо цілісність являється в усіх планах, умовах, формах індивідуального життя, то таке життя гармонічне.
Підвищення культури, научності, психологічності суспільного саморозуміння, багато в чому, визначає перспективи перетворень в нашій країні. Суспільство сьогодні настроене на самопізнання, що здійснюється через прийняття кожної людської долі як соціально значимої. [17]
Об’єктивна роль людини в світі виявляється через його включення в систему суспільних відносин. Життя людини відбувається як відносини, які її розвивають, вдосконалюють, реалізуються як "життєві відносини".
Спосіб життя людини надається їй свідомістю. В свідомості цей спосіб формується під впливом предметно-практичної діяльності індивіда, та спілкуванні з іншими людьми, тобто в процесі взаємодії з соціумом людина переймає спосіб життя. Суспільні відносини індивіда визначають якісну визначеність, структуру його особистості. Вони тонко відображають характеристики суспільних зв’язків, в які об’єктивно включений індивід і коли він стає ідентичним суспільству, ці характеристики вбираються в середину особистості. Остання формується як зміст "Я" індивіда, яке він відчуває в системі суспільних смислів, цінностей, вчинків.
Отже, внутрішньоособистісне відтворення індивідом суспільних відносин – складний процес, він залежить від сформованих якостей індивіда, особливостей його індивідуального життя. Це такі властивості особистості:
ü закономірності його свідомості та діяльності;
ü предметно практичні досягнення та духовні продукти;
ü ціннісно-смислова основа "Я";
ü рівень активності, з якою індивід себе розвиває. [20]
Завантажити реферат