Вивчення соціальної системи дає змогу зрозуміти ціннісні орієнтації особистості, її домагання та духовну спрямованість. З’ясовується, що соціальна поведінка детермінується не тільки сьогоднішнім становищем людини, а й її минулим життєвим досвідом і характером засвоєних нею культурних цінностей, в яких акумульовано і закодовано соціальний досвід людства, усю його попередню історію. Кожний індивід як особистість є продуктом не тільки існуючих відносин, а й усієї попередньої історії національної та світової культури, а також власного розвитку і самосвідомості.
Процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що дають йому змогу бути повноправним членом суспільства – дістав назву "соціалізації". Він охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість (виховання) так і стихійні, спонтанні, що впливають на формування її індивідуальних якостей. [15]
У формуванні терміну та визначенні суті соціалізації особистості є дві думки: соціалізація особистості, як біологічної істоти, яка лише пристосовує природжені форми поведінки до умов людського буття; а інша думка вчених, що вбачають в особистості пасивний продукт соціальних впливів. Особливою ланкою в такому процесі є творчість, як неперервне народження нового, що становить суть життя. Тож соціалізація розглядається не просто як сукупність зовнішніх впливів, що регулюють прояви, внутрішньо притаманних індивідові біопсихологічних імпульсів і потягів, і як процес формування цілісної особистості. Індивідуальність з цього погляду є не передумовою соціалізації, а її результатом.
Тож зміст, стадії і конкретні механізми соціалізації мають історичний характер, істотно видозмінюючись від одного типу суспільства до іншого, ї, зрештою, визначаються соціально-економічними та суспільно-політичними структурами цих суспільств. При цьому процес соціалізації не зводиться до безпосередньої взаємодії індивідів, а охоплює все розмаїття суспільних відносин.
Отже соціалізація не є механічною проекцією на індивіда якоїсь завершальної соціальної форми, оскільки як об’єкт соціалізації індивід водночас є діяльним суб’єктом суспільної активності і сам процес відбувається тим успішніше, чим активніша роль індивіда у творчо спрямованій суспільній діяльності. [4]
Важливим аспектом активності індивіда в процесі соціалізації є ідентифікація, як ототожнення себе з іншою людиною, групою, колективом, що дає змогу успішно оволодівати різними видами соціальної діяльності, засвоювати і трансформувати у власні об’єктивно значущі соціальні норма та цінності, брати на себе певні соціальні ролі. Ідентифікація здійснюється у найрізноманітніших формах, що відрізняються одна від одної психологічним механізмом, характером видів діяльності, засвоюваних ролей, норма та цінностей, а також ступенем ефективності цього засвоєння.
Розрізняють три основні форми ідентифікації:
Перша – пряме емоційне ототожнення себе з реальною чи вигаданою особою (батьки у ранньому дитинстві та ін.). така ідентифікація виконує важливі психологічні функції, наприклад, функцію захисту, але має малу ефективність у засвоєнні соціально-культурних умінь, оскільки полягає здебільшого в копіюванні та імітації поведінки інших.
Друга форма – віднесення себе до певної номінальної соціокультурної групи – вікової, національної, статевої тощо – дає змогу індивідові опанувати найважливіші для цієї групи стереотипи поведінки, вимоги, щодо основних культурних ролей. Так, прирівнюючи себе до вікової групи, індивід визначає істотні соціальні межі своєї поведінки, хоча її конкретні норми, цінності та рольові вимоги можуть варіюватись.
Тертя форма – усвідомлення своєї належності до реальної соціальної групи чи колективу. Дістаючи емоційне підкріплення у вигляді особистої симпатії, таке усвідомлення сприяє активному засвоєнню характерних для певної спільноти норм соціокультурних цінностей та поведінки.
Отже, основним механізмом соціалізації індивіда є його інтеріоризація, або інтерналізації – переведення вироблених людством у цілому і різними суспільними групами зокрема зовнішніх норм, цінностей та установок у власний внутрішній світ і використання їх як регуляторів поведінки.
Розглядаючи проблеми інтеріорганізації, сучасні соціологія та психологія особливу увагу приділяють змісту та характеру соціальних вимог, норм, цінностей, установок, засвоюваних особистістю у процесі ХХ соціалізації. Цей напрям досліджень надзвичайно актуалізувався у зв’язку з бурхливим процесом ламання ідеологічних стереотипів у масовій свідомості людей, із знаттям або ослабленням тих самих "цензорів підсвідомого і масовим викидом на книжковий, теле-, кіно-, відео- і радіоринки продуктів потужної індустрії шоу-бізнесу, творів розважального характеру, що збуджують у молоді, особливо у підлітків із нестійкою психікою, підсвідомі почуття та неконтрольовані сексуальні потяги.
Отже, дослідження у цьому напрямі підтверджують цілеспрямований характер процесу інтеріорганізації, активність самої особистості в ході соціалізації, важливість усвідомленого вибору нею культурних цінностей та ціннісно-мотиваційної орієнтації, враховуючи особливості діяльності, аналізують процеси перетворення зовнішніх вимог та обставин на моральні імперативи, життєві установки та позиції особистості. Механізми та процеси інтеріорганізації винятково складні і ними не потрібно нехтувати в системі виховних заходів. [5]
Тож серед проблем інтеріорганізації в сучасному світі на перший план висуваються проблема розуміння цінностей культури. Адже перш ніж перевести зовнішній світ культури у внутрішній світ особистості, потрібно передусім зрозуміти, осмислити його. Тільки після такого осмислення і відповідного пристосування до індивідуальних особливостей чуже стає своїм, зовнішнє переходить у внутрішнє і стає його атрибутивним змістом.
Опинившись соціалізованою, особистість вступає в меж і норм і цінностей певної соціокультурної організації. Вона має приймати все і віддавати також плоди праці, що не суперечили б з тими стандартами, які вже склалися в даному суспільстві. У сучасному світі проблема розуміння норма і цінностей нашого суспільства набуває дедалі більшої актуальності. Це зумовлено загостренням геополітичної та суспільно-політичної ситуації, посиленням глобальних суперечностей. Знання культурних цінностей певної доби, культурної спільноти тощо визначається їх функціональними особливостями, конструктивними параметрами, пов’язаними з мінливість способів і умов їх створенням, ідейними спонукальними мотивами.
Слід зазначити, що справжнє, істинне осмислення світу культури розпочинається все-таки з усвідомлення його особистісного смислу. Завдяки відкритості людської свідомості це особистісне світосприйняття ґрунтується на загальновизнаних соціальних значеннях, культурних традиціях роду, мистецтві, духовному розвитку нації, регіону, людства в цілому.
Соціальні значення попри всю їх вагомість, за жодних обставин не реалізуються і не можуть реалізуватися для особистості повністю. Вони реалізовуються лише тією мірою, якою її власні суспільні функції потребують засвоєння соціального досвіду і якою вона має змогу втілити цей досвід у наявній системі суспільної практики. [17]
Завантажити реферат