Цінності сприймаються як ідеали – кінцеві орієнтири бажаного стану справ. При цьому необхідно врахувати дві обставини. По-перше, якщо потреби переживаються як втілення мого індивідуального бажання, то цінності – як "об’єктивно бажаного стану речей і не тільки". По-друге ціннісні ідеали не завжди усвідомлюються: осмисленість не являється необхідним показником особистісної цінності. Сама людина може взагалі не усвідомлювати, здійснює вона чи ні ціннісне відношення до дійсності, і якщо так, то яке. Дійсна діюча сила ціннісного відношення від цього не губиться.
Механізм становлення особистісних цінностей вже давно був описаний в поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей. Ряд авторів (Дадонов, Кюрегян) відмічають, що осмислення деякого предмету, як суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність – регулятор індивідуальної поведінки. Переймаючи від оточуючих людей погляди на дещо, як на цінність, варту того, щоб на неї орієнтуватися в своїй поведінці та діяльності, людина може у такий спосіб закладати в себе основи потреби, якої раніше в неї не було. [6]
Та далеко не всі соціальні цінності, осмисленні і навіть визнані індивідом в якості таких реально асимілюються ним і стають його особистісними цінностями. Збагненності та позитивного відношення до цінностей недостатньо; більш того, вони навіть не являються необхідними. Необхідною умовою цієї трансформації є практичне включення суб’єкта в колективну діяльність, направлену на реалізацію відповідної цінності. Е.А. Арутконян відмічає, що проміжною ланкою, що посередкує цей процес, є система цінностей референтної для індивіда групи. можна припустити, що засвоєння цінностей великих соціальних груп та суспільства завжди опосередковано цінностями малих референтних для індивіда груп. На початкових стадіях індивідуального розвитку єдиною референтною малою групою, опосередковуючою засвоєння соціальних цінностей, довгий час залишається сім’я. В підлітковому віці, коли оформляються більш менш стійці гурти однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом засвоєння цінностей. Цим, зокрема, обґрунтовується можливість появи в суспільстві антигуманних та антисуспільних цінностей. Якщо девіантна група стає для індивіда референтною, цінності більш широких соціумів в тому числі загальнолюдські цінності, приймаються через призму цінностей референтної малої групи, а не навпаки. [1]
Таким чином, особистісні цінності являються генетично похідними від цінностей соціальних груп та спільнот різного масштабу. Селекція, присвоєння та асиміляції індивідом соціальних цінностей опосередковується його соціальною ідентичність та цінностями референтних для нього малих та контактних груп, які можуть виступати як каталізатор, чи бар’єр до засвоєння цінностей великих соціальних груп, в тому числі загальнолюдських цінностей особистісні цінності виступають як внутрішні носії соціальної регуляції, прискорені в структурі особистості.
Інтеріорізація та соціалізація стосовно до становлення особистісних цінностей – являється двома сторонами одного процесу, розглядаємого, в аспекті трансформації самих цінностей тат трансформації структури індивідуальної мотивації. Це рух через різні границі, через границю зовнішнього-внутрішнього та через границю біологічного-соціального. [9]
В наш час вже доказано, що людське життя має не лише фізіологічні а ц психологічні потреби, які складають частину її внутрішнього складу. Вони можуть розглядатися як нехватка, яку потрібно заповнити з допомогою зовнішнього світу, щоб уникнути хвороби та суб’єктивного поганого настрою. Ці потреби є основні чи біологічні.
а) індивід прагне задоволення цих потреб.
б) не задоволення потреби призводить до хвороби та зсихання індивіда.
в) задоволення має терапевтичний ефект виліковуючи індивіда від хвороби, викликаної дефіцитом.
г) недопущення дефіциту попереджає захворювання.
д) у задоволених людей потреби не проявляються.
Але ці цінності чи потреби пов’язані одне з одним ієрархічно та еволюційно, займая місця стосовно своєї сили та важливості.
Потреба в безпеці – більш потужна чи сильна більш життєвоважлива, більш настановча ніж, скажімо, потреба в любові, а потреба в їжі сильніша їх двох. Більш того всі ці основні потреби можуть розглядатися як сходи дробинки, що ведуть до самоактуалізації, що може включати в себе також задоволення основних потреб. Здається, що у людства є одна абсолютна цінність – далека ціль, до якої прагнуть всі люди. Це може бути самоактуалізація, інтеграція, психічне здоров’я, індивідуалізація, автономія, творчість, продуктивність, але всі вони сходяться на тому, що ця ціль являє собою реалізацію потенційних можливостей людини, всього, чим тільки може стати людина, тобто перетворення її на повноцінну людину. [4]
Людське буття дійсно прагне до повноцінності, яка виявляється як становлення та зріст. Задоволення основних потреб дарує нам багато хвилин радості. Тенденція розвитку в направленості повноцінності та здоров’я не є єдиною тенденцією людського буття. Роль оточуючого середовища в даному випадку полягає у тому, щоб дозволити чи перешкодити людині реалізувати її потенційні можливості, а не потенційні можливості оточуючого середовища. Оточуюче середовище не наділяє людину здатністю, задатками та потенційними можливостями, вони містяться в ньому в початковому стані. [16]
Творчість, спонтанність, самостійність, здатність любити, потяг до істини властиві людині, як потенційні можливості.
Життя в сім’ї необхідне для реалізації того психологічного потенціалу, який визначає відмінність людини від інших створінь.
Слід пам’ятати, що основна мотивація дає людині одне з одним як високі та низькі, сильні та слабкі, життєвоважливі та необов’язкові. Одну групу цінностей ми можемо назвати цінностями розвитку, другу – цінностями здорового регресу, та вказати, що більш зрілий, сильний та здоровий індивід, більш схильний до цінностей розвитку і менш –до регресивних цінностей, але йому необхідні і ті, і інші. Ці два набори цінностей завжди діалектично пов’язані одне з одним і складають динамічну рівновагу, яке визначає відкриту поведінку.
Ці потреби складають зібрану ієрархію, тобто вони залежать один від одного. Це означає, що потреба звертатися до низьких потреб не зникне ніколи – це необхідність для цінностей усього організму. Безпека – необхідна умова для любові, яка в свою чергу є загальною умовою самоактуалізації. Тільки самі здорові, самі зрілі, самі розвинені індивіду найчастіше вибирають вищі (духовні) цінності. І це тільки в хороших, сприятливих життєвих обставинах. Кращий спосіб задовольнити вищу природу – спочатку реалізувати та задовольнити нижчу природу, перетворивши її в основу. Крім того духовна основа людини спирається також на сприятливі чи відносно сприятливі умови оточуючого середовища, актуальні та передуючі.
Мається на увазі, що вища природа людина, його ідеали, прагнення та здібності спираються не на інстинктивне самовиявлення, а на інстинктивне задоволення.
Завантажити реферат