Недавнє минуле, як з’ясувалося не годиться як еталон ні батькам, ні дітям.
Отже, у міру того як молодь дорослішає, перевага батьківських моделей життя зменшується і доповнюється позасімейними зразками, із середовища ровесників.
Кожен просувається соціальними сходами відповідно до власних цілей, здібностей, можливостей допомоги з зовні. Кожен будує власне життя як може і порівняння певних результатів з результатами інших – справляє деструктивний вплив на процес досягнення життєвих цілей.
Бажано щоб на перехідних етапах життя молодої людини, коли вона вперше має зробити серйозний вибір, до цього були залучені досвідчені "порадники-психологи".[14]
1.2. Сучасне життя і трансформація духовних цінностей.
Кожний індивід приходить у соціум у його культурою як у даність. З моменту свого народження він може в різні періоди свого життя відчувати жорстокість соціокультурних настанов як брак особистої свободи. Однак відокремлення індивіда від культури призводить до втрати ним життєвих орієнтирів, створює душевний дискомфорт, заважає йому знайти своє місце в соціумі, надати вищій сенс життєвим завданням.
Варто наголосити, що методи, за допомогою яких має здійснюватись вплив соціуму на індивід, відіграв принципову роль і при неадекватному їх виборі можуть виявитися не тільки неефективними, а й такими, що приведуть до протилежних наслідків.
Характер впливу соціуму на індивіда був різним у різні часи. Культура первісного суспільства накладала кожному індивіду погляд на світ, як цілісність, кожний елемент якої пов’язаний з усіма іншими і з даним індивідом зокрема.
У такій світоглядній системі буз розроблений докладний набір заборон і дозволеного, які визначали поведінку кожної людини в тих чи інших обставинах.
Традиційне суспільство землеробської доби нам відоме краще, оскільки елементи його культури та соціальної організації зберігалися у європейських народів донедавна. Воно також обмежувало свободу індивіда в залежності від його соціального положення, ритм і характер діяльності основної маси населення визначався відповідними природними ритмами.
В нашому суспільстві зняття обмежень на свободу індивіда веде до обмеження ним свободи інших. Те що не вдається відрегулювати правовими засобами, починає регулюватися тиском суспільно думки. По-різному в різних суспільствах, але як правило, інтуїтивно визначається межа, за якої екстравагантність поведінки стає соціально неприйнятною. Звичайно надмірна суворість культурних криз і суспільних вимог може перешкодити самореалізації осіб, однак деякі із них можуть бути носіями оригінальних ідей, що їх цінність, ще не усвідомлюється суспільство. Разом з тим схоже, що сучасна європейська цивілізація потерпає внаслідок надмірної толерантності. Під гаслом змагань за свободу людини були послаблені культурні обмеження на деякі типи поведінки людей чи, поведінки, яка попередніми поколіннями визнавалась асоціальною. Це стало чинником, який призвів до зросту байдужості у взаєминах людей, до розбиття суспільства на групи, надто відокремленої одна від одної.
Чи означає той факт, що норми поведінки, які не схвалювалися попередніми поколіннями, але стали прийнятними для наступних, зміни духовної сутності людини?
Чи думка старших людей про втрату молодими культурних орієнтирів є слушною і те, що спостерігається в житті, правильніше тлумачити не як збільшення свободи, а як розмивання культурних норм регрес духовності і торжество вседозволеності? Спостереження за життєвою дійсністю часто переконує, що саме моделі з нижчим культурним компонентом стають більш атрактивними.
Можна зробити висновок, що важливою суб’єктивною причиною браку свободи індивіда стає його добровільна відмова від неї через сприйняття багатьма людьми, а часом і народами, необхідності вибору як надто обтяжливого обов’язку.[8]
Кожне людське суспільство має розв’язати проблеми, пов’язали з самовідтворенням. Поряд із цим існує ще складніша проблема – творчого оновлення життя та збереження духовності суспільства. Саме воно через освітні установи, систематичний інформаційний вплив, накидає кожному з нас ті чи інші ідеї, цінності, зразки поведінки. Кожне суспільство культурно впливає на його членів, це все ще й супроводжується все життя. Можливе оволодіння культурою збагачує людину, розширює їх духовні обрії.
В наш час критерії поведінки людини деформуються, в людях починають цінувати такі якості, як гнучкість поведінки, готовність до компромісів з совістю, до зловживань. Принциповість та чесність сприймаються я к прикрі аномалії. Розум падає в ціні. Навіть здається, що наш час поставив індивіда перед вельми складними проблемами, пов’язаними з необхідністю дуже швидко пристосовуватись до нових умов життя, натомість жертвою цьому є духовний зріст особистості. [22]
Потік інформації, який нині сприймає людина, надзвичайно великий. Численні засоби масової інформації свідомо зловживають своєю інформаційною монополією, прагнуть до збільшення залежності індивіда від володарів інформації. Телевізор в руках невмілого і невибагливого користувача, нездатного захистити себе від інформаційної навали, інформаційного сміття, приносить йому е скільки користь, скільки шкоду. Принципово новою обставиною є подальше зростання опосередкованості зв’язків між індивідами. Якщо доба радіо та телебачення ставила перед собою проблему самозахисту від зайвої, непотрібної, накинутої кимсь інформації, т комп’ютеризація залишає людину на самоті з безмірним океаном інформації, при цьому вибір має зробити сам індивід.[7]
Зараз очевидно, що наше суспільство стоїть на порозі незнаних нам досі форм культури, і передбачаючи всі соціальні наслідки новітньої інформаційної революції, ми просто ще не можемо.
Вельми ймовірно, що одним із них стане ще глибша диференціація людей за реалізованим інтелектуальним рівнем. Оскільки вимоги до людини напевно підвищуються, не всі виявляються спроможними їх витримати. При цьому рівень таких показників як чесність, любов до людей та повага знизиться поступившись професіоналізму, матеріальному збагаченню та жорстокості. [21]
Для консолідації нації, відтворення її національного духу потрібні осмислення і переживання історичного шляху народу, не окремих відрізків, а всього історичного шляху. Це потребує певної переорієнтації. То ж минуле не можна розглядати як позитивну чи негативну альтернативу нинішньому дню, його слід сприймати таким, яким воно було насправді, долаючи той глибокий провінціалізм, що вкоренився у сучасній національній свідомості.
Отже, осмислення проблеми національно-культурного відродження є важливим чинником духовного розвитку особистості, повернення її до випробуваних історичних часом критеріїв культурних цінностей. На практиці вона знаходить свій вияв у феномені неповноти національної культури. Якщо в попередні епохи від національного ґрунту відривалась інтелігенція, то тепер від нього відриваються багатомільйонні маси народу. [9]
Та загалом на відродження національного духовного життя, позитивно впливають нові освітні заклади, поліпшення мовної ситуації, мистецтва і культури. Якщо люди справді хочуть, щоб культура у нашому суспільстві відігравала роль духовного каталізатора національного відродження суспільства і нашої держави в цілому, то передусім потрібно терпляче й тактовно ставитись до установлених регіональних та національних традицій, не навішуючи образливих ярликів та звинувачень суспільству. Звичайно також оволодіння населенням рідною мовою ж також найважливішою умовою формування та розвитку духовних цінностей в нашій країні. Тому йдучи до сучасної цивілізації ми втратили чимало з того, що було органічною складовою культури попередніх поколінь. [15]
Завантажити реферат