Механізм переходу соціальних значень у структуру особистісного смислу (інтеріоризації) ще недостатньо вивчений. Одні вбачають його в мотиваційній сфері діяльності, що означає вибір особистістю цінностей, що цікавлять саме її, або ц сфері соціального схвалення певного виду діяльності чи поведінки, або у процесі усвідомлення особистістю себе самої як соціально значущої цінності. Усвідомлене нерозуміння соціокультурної цінності є спонукальним мотивом для глибинного проникнення у світ культури, що неможливе без спілкування. Оскільки в кожному суспільстві співіснують різні типи і види нормативно-ціннісних систем і організацій, проблема нерозуміння трансформується у проблему невідповідності очікувань особистості тим соціокультурним цінностям, які не пропонуються суспільством.
Оскільки кожен фрагмент нового знання містить елементи "старого сприйняття", виникає потреба осмисленого аналізу цих узгоджень різних елементів. Сучасні соціокультурні проблеми сформовані саме нашою епохою і для їх розуміння не треба вдаватись до образів і асоціацій давнього минулого.
Повертаючись до соціальних зв’язків особистості і країни, можна зазначити, що у бурхливому морі економічних, соціальних, політичних та ідеологічних пристрастей часто виграє то, хто подає об’єктивну, несуперечливу інформацію, а той, хто подає її першим це й з використання найвпливовіших засобів комунікації.
У сучасному світі створено найпотужнішу за всю історію людства систему маніпулювання суспільною свідомістю, що не оптимізує умов для розуміння істинного смислу культури та духовних цінностей. [20]
Проблема інтеграції молоді у суспільство і будівництво нею власного життя, досить напрацьована. Та цей процес складається з етапів, що взаємопов’язані: вступ до трудової діяльності, досягнення фінансової незалежності від батьків, оформлення шлюбу.
Постають чотири умови, за яких молода людина може вважатись дорослим членом суспільства:
1. економічна незалежність, тобто здатність забезпечувати себе засобами до існування;
2. можливість розпоряджатись власними коштами;
3. вміння приймати самостійні рішення, що стосуються усіх сфер суспільного і приватного життя;
4. наявність свого дому і турбота про його існування.
Особливістю радянської моделі соціалізації молоді була тривала незалежність від батьків, чия безпосередня матеріальна допомога власним дітям займала одне з гільних місць у структурі доходів більшості юнаків і дівчат. Уніфікація освіти і догматизм у вихованні, ставлення до молоді з боку суспільства, я к до трудових резервів гасили ініціативу підростаючого покоління, заохочували пристосованість, адаптивний підхід до проектування і реалізації життєвих програм. Молода людина при соціалізмі, як підкреслював польський соціолог М.Ярош, швидко доходила висновку, що її службове просування і соціальна позиція, залежна не лише від її праці, а й від місця в неформальних структурах. [6]
Не можна не вбачати й інших серйозних загроз вихованню підростаючому поколінню в обрані моделі переходу до ринкової економіки. Гроші в уявленні сучасної молоді, є найточнішим маркером статусу людини, її здатності забезпечити бажаний спосіб життя.
Набирає прояву тенденція спрямування свідомості й поведінки молодих людей на шляхи індивідуального виживання і пристосування до соціальної реальності, що інтенсивно змінюється. В умовах економічної нестабільності, розмитого правового поля реформ, криміналізації, яка супроводжує становлення вітчизняного бізнесу, молода людина 90-х років має менше можливостей планувати власне життя на роки вперед, а вимушена орієнтуватися на сьогоденні результати і швидкі зиски. Динамізм, інформаційна насиченість сучасного українського суспільства випереджають якісний вимір життєтворення, у людські стосунки втручається прагматизм, тонкі нюанси особистого життя підміняються фізичною близкість, образ цілісного соціуму розбивається у свідомості молодої людини на нескінченний ряд відоекліпів, а віртуальна реальність на дисплеї змінює реальний досвід соціальних стосунків.
Некритично запозичуються в нашому житті й елементи американської освітньої системи. Маючи домашні комп’ютери, вони можуть вдосконалювати свої знання.
Таким чином, нові приоритетні дисципліни – комп’ютерне навчання, стандартна англійська мова – сприяють не мінімізації, а відтворенню певної соціальної нерівності, що на поверхні сприйняття видається нерівність здібностей.
Та все ж домінуючими рисами соціального самовизначення сучасної українського молоді виступають такі:
1. криза традиційних форм соціалізації, що заснована на жорсткій визначеності життєвого шляху.
2. розширення можливостей вибору того чи іншого варіанту життєвої стратегії у поєднанні з підвищенням особистісної відповідальності за цей вибір.
3. формування нових соціальних структур, у межах яких відбувається соціалізація молоді (різні форми власності, багатопартійність, нові джерела інформації).
4. інтегральна оцінка свого суспільного стану, що містить порівняння із життям ровесників в інших країнах світу і насамперед індустріально розвинутих. Дедалі більша кількість молодих людей в Україні 90-х рр. Немовби повторюючи аналогічні орієнтації західної молоді 70-80-х років, відчуває потребу самостійно визначати своє майбутнє, виборювати більшу свободу від сім’ї та інших традиційних інститутів соціального контролю. Вони хочуть жити так, як їм це до вподоби, досягати цілей, які самі поставили перед собою. Для багатьох у них життєвий успіх – це досягнення особистих цілей, а не стандартного соціального стану.
Так польський учений З.Петрасіньський пропонує розглядати керування власним розвитком як процес, що складається з таких рішень:
1. самоосвіта.
2. самовиховання (праця над характером, емоційним і моральним поступом, філософією життя).
3. вибір напряму освіти і професії.
4. вибір конкретного місця роботи.
5. вибір групи друзів.
6. участь у певних організаціях.
7. рішення власного вступу до шлюбу.
Причинами, що можуть ускладнювати процес соціалізації молоді і роботи над собою автор вважає такі:
– зайву кількість вихователів.
– брак допоміжної інформації.
– зайва віра у роль непередбачених обставин.
– невдачі в роботі над собою, які сприяють зниженню впевненості в успіху.
Беручи до уваги увесь життєвий шлях особистості і нескінченно паралельний процес соціалізації, можна виділити основні кризові моменти вікових періодів:
1. – 16 років; звільнення молодої людини від батьківського піклування;
2. – 23 роки; планування майбутнього життя;
3. – 30 років; розуміння реалій свого життя і в деякий мірі розчарування;
4. – 37 років; усвідомлення реальної кінцевості земного буття (близьких знайомих, росту дітей). Людина в цей період менше значення починає надавати зовнішнім цінностям, тобто заможності, кар’єрі, і більше починає замислюватись над духовним життям.
Тобто активність є базою стратегії життєвого благополуччя. Перед тим, як юнакові чи дівчині розпочати планування й здійснення свого життя, варто систематизувати, узагальнити уже існуючі прийомі і методи життєтворчості. При цьому не треба копіювати шлях тих, хто досяг значних результатів. Важливо трансформувати їхній досвід з урахуваннями властивостей свого характеру, особливостей попередніх етапів життя.
Завантажити реферат