Неформальна економіка: вплив на політичні процеси

Зміст

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Неформальна економіка: поза політикою чи проти політики?

Розділ 2. Неформальна економіка та політичні інститути

Висновки

Використана література

Вступ.

Трансформаційні процеси у колишніх соціалістичних країнах торкнулися всіх соціальних інститутів, і розуміння цих процесів саме у термінах зв’язків між соціальними інститутами, розвитку цих інститутів і самих зв’язків є, ймовірно, найбільш послідовним способом пояснити зміни, свідками яких ми є ось уже понад десятиліття. Тому, розглядаючи в контексті трансформацій таку сферу суспільного життя як неформальна економіка, так чи інакше ми зіткнемося з її на впливом на усі сфери життя і пердовсіи на політику.

Одним із найперших завдань, що постають перед дослідниками цих проблем, є з’ясування причин, що розділяють економічні процеси в суспільстві на дві сфери – таку, що підпадає під дію офіційних норм, і ту, що лишається поза її впливом. Виявлення особливостей неформальної економіки, що дозволяють її агентам – або змушують їх – уникати державного контролю і відповідного покарання за порушення офіційних правил є необхідною передумовою будь-якого аналізу цієї сфери суспільних процесів і насамперед внутрішньої політики держави.

У свіоїй роботі я намагатимусь в найзагальнішому вигляді обґрунтувати твердження, що серед інших факторів саме поширення масштабів неформальної економіки сприяло згортанню, уповільненню реформ, направлених на побудову ринкової економіки у колишніх соціалістичних країнах – насамперед, через вплив на політичні інститути. У свою чергу поширення неформальної економіки було зумовлене специфікою соціальних мереж, сформованих за часів планової економіки.

З іншого боку, дослідження, що стосуються неформальної економіки пов’язані з певними труднощами, зумовленими специфікою сфери. Проблематичним є досить точне кількісне дослідження неформальної економіки, що зумовлене цілим рядом причин – самою природою неформальної економіки, що знаходиться поза полем зору державних облікових установ, численними варіаціями у визначенні точного переліку відносин, які слід зараховувати до неформальної економіки, тощо. Це у свою чергу ускладнює з’ясування і пояснення особливостей функціонування неформальної економіки.

На сьогодні через брак емпіричних досліджень досить проблематичним видається порівняння неформальних економік[1] у країнах, що на початку 90-х розпочали реформи, спрямовані на побудову ринкової економіки. Через це деякі положення цієї роботи ґрунтуються на припущенні, що цим країнам притаманні деякі спільні особливості неформальної економіки, зумовлені, як буде вказано нижче, централізованим плановим характером економіки, що існувала в цих країнах. У першій частині своєї роботи я розгляну ті особливості постсоціалістичних суспільств, що уможливлюють усталеність практик неформальної економіки і після цього перейду до аналізу зв’язків неформальної економіки та інших соціальних інститутів, передовсім політики та офіційної економіки і на їх основі спробую сформулювати узагальнюючі висновки.

Розділ 1. Неформальна економіка: поза політикою чи проти політики?

Оцінки обсягу неформальної економіки в постсоціалістичних країнах різняться, що пов’язано як з недостатньою окресленістю поняття, так і складністю вимірювання. Проте експерти і дослідники погоджуються що цей обсяг досить значний, а в деяких країнах навіть досягає обсягів офіційної економіки. Дослідження, здійснене Соціологічним центром Російської Академії Державної служби вказує, що частка населення, яке поєднує роботу в офіційній економіці з тіньовою зайнятістю, збільшилась з 8% у 1990 р. до 41% у 2001 р. (Бойков, 2001). Тіньова зайнятість у Грузії становила 52% працездатного населення (Bernabè, 2002). Тіньова економіка в балканських країнах сягає 40% ВВП (Глинкина, 2001). Численні дослідження, результати яких наводить Сабін Бернабе [Sabine Bernabè], оцінюють обсяги неформальної економіки від 30% до 60% ВВП, причому ця частка більша для країн колишнього СРСР (Bernabè, 2002, 27-28).

Таблиця 1. Обсяг тіньової економіки в перехідних країнах (transition countries) (у відсотках до перерахованого ВВП)[2]