Рис. 1. Основні організаційно-економічні чинники підвищення ефективності капітальних вкладень.
Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора раза. До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більшими, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою.
Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. Відтак варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.
Висновки і пропозиції.
Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:
1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;
2) встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.
Підвищенню ефективності капітальних вкладень сприятиме:
· оптимізація відтворювальної структури капітальних вкладень, підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне переозброєння діючих підприємств, їх розширення, реконструкцію;
· широке використання найновітніших досягнень у галузі техніко-технологічних і організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;
· удосконалення організації і технології будівельно-монтажних робіт;
· підвищення рівня спеціалізації і кооперування в будівництві; концентрація капітальних вкладень на пускових об'єктах з найвищим ступенем готовності;
· підвищення якості будівництва; визначення реальної кошторисної вартості всього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів;
· істотне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури;
· підвищення дієвості економічних методів управління інвестиційними процесами (визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу, мотивації інтенсивного інвестування виробництва тощо).
Література.
1. “Фінанси підприємств” / під ред. Г. Г. Кірейцева – К.: Либідь, 2001. – 322 с.
2. “Фінанси підприємств і організацій споживчої кооперації” / за ред. О. Г. Білої. – К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 1999. – 520 с.
3. Бандурка О. М., Коробов М. Я. та ін. “Фінансова діяльність підприємства” – 2-ге вид., - К.: Либідь, 2003. – 384с.
4. Л. А. Лахтіонова “Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання” – К., 1996. – 345 с.
5. “Економіка підприємства” / За ред. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
6. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1998.
7. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1998.
8. Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М., 1995.
9. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. – К., 1992.
10. Коваль В.В. Фінансовий аналіз. – К., 1996.
11. Ковалева А.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1999.
12. Кондраков М.П. Основы финансового анализа. – М., 1998.
13. Кравченко М.И. Анализ финансового положения предприятия. – М., 1994.
14. Крейнина А.С. Анализ финансового состояния предприятия. – М., 1995.
15. Остаков В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры связаные с банкротством. – М., 1995.
16. Панков Д.А. Современная методика анализа финансового положения предприятия. – М., 1995.
17. Русак В.А. Фінансовий аналіз господарських суб’єктів. – М., 1997.
18. Сависько В.Г. Аналіз фінансового стану підприємства. – К., 1993.
19. Сугоняко О. А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його оздоровлення // Фінанси України. 1997, №9, стор. 73-76.
20. Хедервик К. Финансово-экономический анализ деятельности предприятия. – М., 1996.