Видатки бюджету України

Методами управління державного боргу є:

1) Конверсія – зменшення розміру відсотків, які мають виплачуватись за позиками

2) Консолідація – збільшення строків дії випущеної позики

3) Уніфікація – об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики

4) Відстрочення погашення позики

Анулювання позики.

Таблиця 4. Видатки на обслуговування державного боргу.

Загальний обсяг державного внутрішнього боргу за 2002 рік становили 17,5 млрд. грн Його зростання порівняно з 1998 роком становить понад 70%. Зовнішня заборгованість держави становила 11,9 млрд. доларів США. Порівняно з 1998 роком вона зросла на 25,1%.

Видатки на обслуговування державного боргу у 2001 році в порівнянні з 1998 зросли на 2213,5 млн. грн., але зменшились на 373,7 млн. грн. у порівнянні з 2000 роком. Їх частка у загальній сумі видатків також у порівнянні з 1998 роком зросла на 0,7 відсоткових пункти, і зменшилась на 1,9 відсоткових пункти в порівнянні з 2000 роком.

Що ж стосується питомої ваги видатків на обслуговування державного боргу у ВВП, то вона постійно зменшується і у 2001 році становила 1,99% - що на 0,81 відсотка менше ніж у 1998 році.

Не може не викликати занепокоєння і той факт, що рівень виконання видатків постійно падає. В 2001 році він становив 69,5 % що на 3,1 менше ніж в 1998 році.

Але щоб об'єктивно оцінити рівень боргової безпеки України лише на підставі одного показника (відношення зовнішнього боргу до ВВП) неможливо. Треба зауважити, що керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованості країни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленні із основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку для визначення обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до категорії з високим рівнем зовнішньої заборгованості (країни з надмірною та помірною заборгованістю) або категорії з незначною заборгованістю використовується, як мінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках до ВВП), при цьому критерієм віднесення країни до відповідної категорії є перевищення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідної категорії.

Розділ 3

Напрями вдосконалення використання коштів бюджету.

Проаналізувавши Зведений бюджет України за 1997-2002 рр., можна побачити, що частка видатків постійно зменшується. Крім того структура бюджету є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого — реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

В Україні, як і в будь-якій іншій країні, питання про зменшення затрат бюджету є досить актуальним. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи, Перший етап — затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процен­тах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі — трансферти місцевим бюджетам. Другий етап — затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації.

Найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими,а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають. Але їх все одно не достатньо для оптимального фінансування соціальної сфери. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Крім того такі законопроекти не раз розглядались в Верховній Раді. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомог із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки.

Крім того, на думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела їх надходження.

Що ж робити в цій ситуації. І як оптимізувати затрати бюджету, не скорочуючи пільги і при цьому забезпечувати належне фінансування державному сектору?

Одним з варіантів виходу із скрутного становища може бути послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.