Омоніми як засіб творення каламбуру в анекдотах

Омоформами називають морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу і однакового написання форм слів, що належать до різних лексико-граматичних класів або ж різних форм одного й того ж слова, наприклад: стук (форма Н.в. - З.в. одн. іменника) - стук (специфічна звуко­наслідувальна (вигукова) форма, співвідносна за значенням з дієсловом стукати) [10, С. 422].

Омографи – це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. Відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу як у лексичних омонімах, так і у формах одного і того ж слова, наприклад: деревина (одиничне дерево, порівн. також: картоплина, цибулина тощо) - деревина (матеріал для будівництва та виготовлення різних предметів) [10, С. 422].

Омографи не використовуються при творенні анекдотів, бо мають різне звучання, що є головним при сприйнятті жарту чи дотепу.

Явище омонімії дуже поширене в мові на різних її рівнях, тому в кожному розділі (словотвір, морфологія, лексика і фразеологія, синтаксис) ми можемо говорити про омонімію значущих лінгвістичних одиниць.

Проте омонімічність може виявлятись не лише в мові, а й у мовленні. У процесі мовлення відрізки більшої чи меншої тривалості можуть збігатись у звучанні внаслідок фонетичних процесів (займ. мене і дієсл. мине, ім. поли і дієсл. поле) або ж: внаслідок невірного членування відрізка мови на фонетичні слова.

- Ото майстри, от молодці!

- Ну нас звичайно не три, але й то правда – молодці.

У випадках, коли існують невідповідності між вимовою і правописом, з’являються омофони.

Омофони – це слова, що збігаються за вимовою в усіх або окремих граматичних формах, проте мають різне значення і відмінне графічне зображення. [10, С. 425].

Отже, омонімія – це мовне явище, яке, як довели кращі пись­менники, дуже потрібне в мові. Дехто з вчених у 20-ті роки вели боротьбу проти вживання омонімів, бо, нібито, вони створюють непорозуміння у змісті висловлювань. Насправді ж наявність слів омонімів для мови не становить звичайно великої незручності, бо різні значення слова (що бувають здобуті з життєвої практики, з навчання, із живого спілкування тощо) приховано лежать у нашій свідомості, і лише певне значення слова, яке потрібне для конкретного випадку, виникає у нас у відповідний момент говоріння чи слухання. У зв’язку із цим Л.А.Булаховський зазначав: "Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: у всіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки насамперед, і взагалі – виразним контекстом. Можлива не­ясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів, . може знайти своє спеціальне застосування в грі словами, дотепних навмисно організованих непорозуміннях, легке розплутання яких дає своєрідну насолоду" [10, 432].

Як бачимо, Л.А.Булаховський каже, що омонімія в лексиці іноді виконує певні завдання, зокрема, на ній іноді базується

гра словами (каламбур). Зразки такої гри омонімами дає нам народна творчість. Наприклад, такий дотеп: "Їжте, гості, борщ – пироги несуть". Дотепність цього вислову полягає в тому, що слово несуть можна розуміти як дієслово (несуть - зараз подадуть на стіл) і як присудкове слово "нема" (в діалектах несуть має таке значення).

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів, образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три - дірка буде. Але все-таки основною стилістичною функцією омонімів є досягнення жартівливого, іронічного ефекту на основі словесної гри пародійного спрямування. Омоніми вводяться в контекст із спеціальною метою створення дотепності, гострослів’я.

Отже, підсумовуючи все те, про що сказано вище, можна зробити такий висновок: каламбур існує тоді, коли наявне подвійне розуміння слова. Але "комічним елементом він стає в тому разі, коли друге значення слова, на яке натякається, виражає насмішку" [14, 207]. Порівняймо:

1) “Лукаш: Ой, скажи, дай пораду,

Як прожити без долі?

Доля: Як одрізана гілка,

Що валяється долі” (Леся Українка);

2) -Як справи?

- Як справа, так і зліва (жарт).

У першому випадку авторка "грає словами" з метою передати весь трагізм ситуації, що склалася, підкреслює безнадію, виражає внутрішні настрої персонажа. А от другий –якраз і є прикладом каламбуру – комічного елемента.

Вдале співставлення співзвучних форм, їх обігрування у мовленні викликає неабияку зацікавленість. Але необхідно бути обережним у слововживанні, бо в деяких випадках омонімія (та суміжні з нею явища) може призвести до перекручення змісту висловлювання, недоречного комізму.

При коментуванні футбольного матчу: “Сьогодні футбо­лісти покинули поле без голів”;

“На екрані телевізора ви бачите Андрія Шевченка у гарній комбінації”.

ВИСНОВКИ

Дотепний гумор належить до тих духовних витворів, які ніколи і ніде не старіють. Сміх допомагає жити й боротися, переносити лихо, скрашувати труднощі долі. Веселість – найкраща риса людської сутності, тож і змусити людину сміятися – най благородніше “насильство”. Посмішка може з’явитися на людському обличчі лише внаслідок чогось – хоча б почутої веселої історії, того ж анекдоту.

Що таке анекдот, історію його походження і становлення, первісне і вторинне розуміння анекдоту, його значення – про це все ми вказали у нашій курсовій роботі. Спробували також уточнити визначення каламбуру, виокремити його з ряду подібних понять, навели приклади використання каламбурів – комічних елементів, зокрема в анекдотах. Крім того, дослідили каламбури, що творяться за допомогою омонімів. Для цього нам довелося розглянути омоніми і в суто лексикологічному аспекті, і частково розкрити стилістичні функції омонімів.

У нашу курсову роботу ми вводимо додатки (“Анекдоти про Штірліца як ілюстрація каламбурів омонімічного походження”), де розглядаємо каламбури, що створюються у результаті “буквалізації” фразеологізмів, використання багатозначності слів та каламбури, які побудовані на зіткненні омонімів. Остання група представлена найбільш повно. В анекдотах, що засновані на використанні омонімів виділяємо групу їх із каламбурами-нісенітницями.

Отже, нашим науковим дослідженням ми (сподіваємося) довели, що омоніми відіграють важливу роль у творенні каламбурів, в тому числі сприяють появі гумористичного ефекту. А каламбури (взагалі й зокрема ті, що виникають на базі омонімів) часто використовуються при створенні анекдотів.

ДОДАТКИ

Анекдоти про Штірліца

як ілюстрація каламбурів омонімічного походження

Переглянувши велику кількість анекдотів та матеріалів, які стосуються цього жанру літератури, ми прийшли до висновку, що анекдотичний епос про Штірліца – єдиний, у якому каламбури відіграють таку важливу роль. Це виглядає парадоксально, адже є епопеї про Василя Івановича Чапаєва і Петьку, про нових “росіян” (“українців”), багатосерійні анек­доти про Шерлока Холмса і доктора Ватсона, крокодила Гену і Чебурашку, про Вовочку та багато інших, та лише серія анекдотів про Штірліца удостоїлася такої уваги. Але цьому є логічне пояснення: двоплановість каламбуру подібна характерній для “розвідницького” фільму двозначності предмета, персонажа та дії. “Відкриття прихованого змісту висловлювання у сло­весній грі відповідає жанровій специфіці телесеріалу, що і сприяло стрімкому розвиткові каламбурного начала в анекдотичному циклі” [1, 16].