Метод малої приватизації в Польщі (як і в Чехії, Угорщині) - аукціони магазинів, ресторанів, їдалень, готелів, майстерень. Центр ініціював "малу" приватизацію, але здійснювалася вона регіональними органами. Формальної "програми" "малої" приватизації в Польщі не було. Місцева влада вільна була сама вирішувати, що робити з підпорядкованими їй підприємствами Частіше такі об'єкти здавалися в оренду приватним особам.
Основним процедурним питанням малої приватизації була оренда муніципального майна. Багато дебатів точилось відносно того, чи здавати майно в оренду за ринкову плату, яка визначається на відкритому для всіх учасників аукціоні, чи вона визначається в адміністративному порядку, тобто бюрократами. За даними досліджень лише 9,3% муніципальної власності зданих в оренду в першій половині 1990 року виставлялись на аукціон для оренди. Як показує статистика, ставки орендної плати, які складалися на аукціонах в 30-40 разів перевищували ставки, встановлені бюрократами. Часто навіть під час проведення аукціонів на них допускалися лише інсайдери, тобто працівники державних торгових підприємств. Або ж інсайдери мали привелеї - їм надавали знижки на орендну плату. Це було в результаті того, що вони погрожували звільнити персонал підприємств, аргументуючи тим, що висока орендна плата призведе до зростання роздрібних цін і сповільнить приватизацію.
Приватизація в Польщі "мала" низку традиційних недоліків:
- результати роботи приватизованих об'єктів мало чим відрізнялись від попередніх показників, бо у керівників не вистачало досвіду роботи в нових умовах;
- не вистачало фінансових ресурсів для технологічного та технічного переозброєння підприємств;
- позитивні результати з'являлися раніше на підприємствах, що купувалися іноземноми інвесторами.
Недоліки "малої" приватизації в Польщі потрібно враховувати при приватизації в Україні.
Але при проведенні "малої" приватизації в Польщі було багато й позитивних моментів: муніципалітет був визнаний володарем магазинів роздрібної торгівлі, а всі права держави на ці магазини були припинені; використовувалися прості, детальні правила приватизації; уникалася безпосередня передача володіння власності; орендна плата складалася за трьома категоріями: (центр міста, у місті, поза містом), та враховувалося приблизно дванадцять типів магазинів. Складалася таблиця 36 рівнів плати за квадратний метр площі.
Аукціони використовувалися для продажу орендної площини. Продаж інвентаря здійснювався пізніше.
- Не було потрібно жодної оцінки, так як ціни, що пропонувалися на аукціоні базувалися на орендній платі для категорії магазинів (різних).
- Учасники аукціонів робили попередні вклади. Це робилося, щоб переконати, що тільки серйозні особи пропонують ціни.
- Права на оренду продавалися на п'ять-сім років.
- Оренда забезпечувала уряду деякий прибуток.
- Щоб кількість продовольчих магазинів не зменшилась, було заборонено зміну профілю підприємств на початковому періоді (12 місяців).
- Власність на той чи інший об'єкт передавалася тому суб'єкту, який виграв торги, при цьому не було гарантії для працівників і службовців, що виграють саме вони.
- Протягом 12 місяців після аукціонів новим господарям надавалися можливості для інвестицій та зменшувалися податки.
- Маломасштабна приватизація в Польщі була завершена за три-шість місяців.
Скориставшись трирічним досвідом інших постсоціалістичних країн, російські владні структури приступили до процесу приватизації. Влітку 1991 року вступив в дію Закон РСФР "Про приватизацію державних і муніципальних підприємств в РСФР", який заложив основи механізму приватизації. 11 червня 1992 року парламентом було схвалено остаточний варіант першої річної програми приватизації.
Дискусії навколо цієї програми стосувалися в основному ролі працівників та керівників підприємств в процесі приватизації. Частина депутатів парламенту, представники галузевих міністерств, впливові промислові кола, намагалися впливати на рішення парламенту з метою покращення умов праці робітників і збереження міністерського контролю. Протилежну точку зору відстоювала команда реформаторів. Вона захищала ідею приватизації з участю сторонніх осіб. Прийнята програма приватизації була як компроміс між вищезгаданими позиціями. В результаті введення в дію цієї програми працівники підприємств отримали значні переваги в купівлі державного майна. Право на вільну передачу працівниками підприємств своїх акцій іншим особам створює сприятливі умови для зміни власників акцій на вторинному ринку.
Основним органом, який керує і контролює процес приватизації в Росії є Державний комітет з управління державним майном. В областях, районах, містах його функції виконує місцевий комітет державного майна. Місцеві комітети державного майна, прикріпляються до місцевих органів адміністрації. Вони відіграють важливу роль в приватизації, бо до їх компетенції відноситься значна кількість невеликих підприємств (магазини, невеликі майстерні, підприємства побутового обслуговування), що приватизуються в рамках "малої" приватизації. До компетенції місцевих комітетів входить розробка і виконання програм приватизації підприємств відповідного регіону. Організаційна структура місцевих комітетів державного майна затверджується місцевими Радами народних депутатів. Місцевий комітет зацікавлений в приватизації, адже він існує за рахунок доходів від приватизації.
Доходи від приватизації державного майна розподіляються залежно від форм власності. Так при приватизації державної власності федеральний бюджет отримує 35% доходів, муніципальні бюджети - 10%, бюджети проміжних інстанцій - 45%.
Автори різних програм реформ, вважають приватизацію малих підприємств за першочергове завдання. Загальноприйнятою точкою зору є та, що знищення монополістичної структури системи розподілу, роздрібної торгівлі, сервісу орієнтованого на споживача, стане запорукою підвищення життєвого рівня населення. Однією з найбільших перешкод на шляху реформ на думку Романа Фрідмана і Анджея Рапачинського був контроль над цінами. Серйозні зміни стали можливими після лібералізації цін в січні 1992 року.[67.78]
Приватизація малих підприємств стала першим етапом в процесі Російської приватизації, адже вона є легшим завданням, ніж велика, та й провести її можна швидше.
В Росії "малу" приватизацію на 80-90% планувалося провести до кінця 1992 року. Фактично цього показника вдалося досягти в кінці 1993 року, коли було приватизовано близько 70% підприємств торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування.
В харчовій промислововсті на цей час було приватизовано до 10% підприємств, в промисловості будівельних матеріалів, сільському господарстві, автомобільному транспорті - від 1% до 30%.
Якщо характеризувати малу приватизацію в Росії за способами проведення, то найбільш поширенними були комерційні конкурси та викуп орендованого майна. Взагалі, структура приватизованих дрібних підприємств в 1993 році за способами приватизації склалася таким чином:
Завантажити реферат