32 В Блакитний
Василь Михайлович Елланський народився 12 січня 1894р. в селі Козли на Чернігівщині в родині священика. Батько Василя помер, коли хлопцеві було 4 роки і родина опинилася у важкому матеріальному становищі. Спочатку учився в сільській школі, потім у Чернігівській бурсі та духовній семінарії. З 4-го класу залишає семінарію і вступає на економічний факультет Київського комерційного інституту. В інституті стає членом студентського гуртка Української партії соціал-революціонерів (УПСР). В1918р починає друкуватись. Під псевдонімом Василь Еллан відомий як поет, під псевдонімом Василь Блакитний - як політичний діяч. В 1918р. з УПРС виділяється партія боротьбистів, одним з організаторів якої був В.Еллан-Блакитний. Згодом партія боротьбистів злилася з Комуністичною партією більшовиків України (КП(б)У). Однак, ставши членом КП(б)У, Еллан-Блакитний не одразу переборов у собі “націоналістичні залишки боротьбизму”. Це виявилося у статті “Комуністична партія України та шляхи її зміцнення”, з якою він виступив у пресі в листопаді 1920р., а далі - у виголошеній ним співдоповіді на V Всеукраїнській конференції КП(б)У. “Ідеалізуючи боротьбизм, Блакитний твердив, ніби КП(б)У зміцніла і стала позитивною силою тільки внаслідок вступу до неї боротьбистських кадрів. Водночас він нехтує російськими більшовицькими кадрами” - писали про нього радянські дослідники: Блакитний вперто продовжував пам’ятати, що він - українець. В 1920р. засновує й редагує газету “Вісті ВУЦВК”, яка стала центральним українським радянським виданням. Водночас він був головою першого об’єднання українських радянських письменників “Гарт”, отже, в літературній дискусії 20-х рр. виступав проти Хвильового. Хвильовий же висловився про Еллана-Блакитного досить суворо, вважаючи його літературний талант загубленим політичною діяльністю: “Політик Блакитний повісив у собі поета Еллана!”В 1922р. Еллан-Блакитний організовує додаток до “Вістей ВУЦВК” під назвою “Література, наука, мистецтво”, який з 1925р. почав називатися “Культура і побут”, в якому містилися матеріали як про мистецькі заходи та книжкову продукцію, так і про підняття культури побуту громадян.У “Вістях ВУЦВК” друкував статті й фейлетони, які підписував псевдонімом “Валер Проноза”. Тематика і статей, і фейлетонів була найрізноманітніша - вона торкалась і міжнародних справ, і внутрішньогосподарських, і загальнокультурних, і літературно-мистецьких(“Перемога радвлади на Україні”, “Національна політика пролетаріату”, “Історичний анекдот”). Зокрема, у статті “Тим, що чекають”, він пише :“Ми (комуністи - авт.) можемо відходити і відступати, але прийшли ми назавжди”, що свідчить про його комуністичну переконаність, але разом з тим він пише в статті “Національна політика пролетаріату” про те, що “буржуазні націоналісти не можуть більше кричати про те, що радвлада чинить утиски українській мові, оскільки вона усіма засобами сприяє її розвитку”, повіривши в політику українізації й те що слова ”українець” і “комуніст” можуть стояти поряд.Стилю Блакитного властиві сатиричність, гострість, і, разом з тим, глибока аналітичність. Фейлетони з’являлися разом з карикатурами, які малював Сашко - майбутній геній українського кінематографу Олександр Довженко. Саме редактор Блакитний “відкрив” Остапа Вишню, залучивши його до редакційного колективу “Вістей ВУЦВК”, і фейлетони Вишні почали систематично з’являтися на сторінках газети. У 1925р. засновує й редагує двотижневик “Всесвіт”.4 грудня 1925р. Василь Еллан-Блакитний після тяжкої хвороби (хронічний ендокардит) помер.
34 О.Довженко
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в м. Сосниці на Чегніговщині. Вчився в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником. У 1911 році Довженко вступив до Глухівського учительського університету. Юнак дуже багато читав , малював, організував український етнографічний хор, брав участь у виставах. Згодом він отримав призначення до другого Житомирського змішаного вищого початкового училища. Він добре справлявся з обов’язками викладача фізики, природознавства, географії, історії та гімнастики. У 1917 році він перейшов на вчительську роботу у Київ і вступив на економічний факультет Комерційного інституту.Революційні національно-визвольні процеси не залишають його байдужим. У 1918 році він стає головою громади Комерційного інституту. Восени 1921 року Олександр Довженко працює завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. У 1922 році він працює у Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва Української народної республіки. Тут він вступає до приватної художньої майстерні. А в липні 1923 року Олександр Петрович повертається до Харкова й незабаром стає відомим як художник ілюстратор “Вістей” ( автор виразних політичних карикатур, підписується псевдонімом “Сашко” ), був запальним учасником літературно-мистецьких диспутів і зустрічей. За три роки роботи у “Вістях” ( 1923-1926 рр. ) Довженко здобув визнання знайшов численних друзів.У Олександр Довженко було давнє юнацьке бажання, начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, в багатьох професіях, країнах і навіть видах. І ось у 1926 році Олександр Довженко потрапляє на Одеську кіностудію. У той час там працювали Ю.Яновський, знімались такі відомі актори як М.Заньковецька, А.Бучма, М.Надемський, нове мистецтво полонило молодого художника.Хроніка творчої діяльності Олександра Довженка на Одеській кіностудії така: комедія “Вася — реформатор” (1926р.), короткометражна комедія “Ягідка кохання” (1926р.), “Сумка дипкур’єра” (1927р.), тощо. Почалася війна. І Олександр Довженко вже не при великому здоров’ї проситься на фронт. Протягом 1942-1942 рр. була написана кіноповість “Україна в огні”, у 1944-1945 рр. — “Повість полум’яних літ”, оповідання “Перед боєм”, “На колючому дроті”, тощо. Весь воєнний доробок — це єдина натхненна книга про народ, його героїчні подвиги, страждання, трагедії, перемоги. Напруженою була творча діяльність митця і в повоєнний час. Це яскраво засвідчує його режисерські та письменницькі праці. Він створює художньо-документальний фільм про Вірменію “Країна рідна” з власним дикторським текстом. Починає роботу над романом “Золоті ворота”, пише п’єси “Молода кров” і “Міра життя”, знімає фільм “Життя в цвіту”.У 1956 році у березневому номері журналу “Дніпро” була опублікована “Зачарована Десна”, появі якої автор дуже зрадів. У цей час була завершена робота над “Поемою про море”, а 25 листопада 1956 року Довженко раптово помер.Олександра Довженка називали поетом і водночас помічником кіно. Його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабле. Сам він писав: “ свої картини я писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя”.
35 Полемічна публіцистика М.Хвильового
Народився М.Фітільов 13 грудня 1893 року в селі Тростянець на Харківщині. Спочатку навчався в початковій школі, а згодом в Богодухівській гімназії. Брав участь у 1-ій Світовій війні. Саме в окопах встановлюються його демократичні, частково більшовицькі симпатії. З 1921 року Хвильовий з'являється в столичному Харкові, де дебютує як поет (збірки "Молодість" "Досвітні симфонії"). Проте за обдаруванням він був прозаїком, і тому "Сині етюди" 1927р. схвально зустріли критики.Для Фітільова характерні тематична злободенність, мистецька самобутність. Починає як неоромантик, проте пізніше з'являються викривально-сатиричні мотиви, тверезий аналіз реальної дійсності, осінній сум та безнадія. Він був надто прозірливий, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Найбільшою являється проблема розбіжності мрії з дійсністю. Революція, якій присвятили себе покоління, нічого не змінила. Однак М. Хвильовий (колишній переконаний пролеткультівець, згодом – основоположник української революційної прози) відомий не тільки як літературний діяч, але й як зачинатель літературної дискусії 1925-28рр. Загально-прийнято її відлік вести від статті Г.Яковенка "Про критиків і критику в українській літературі" ("Культура і побут" 20 квітня 1925р.) та відповіді на неї Хвильового. Однак ця дискусія не розгорнулась би так швидко й яскраво без потужного імпульсу, яким став диспут "Шляхи розвитку української літератури" (25 травня 1925р.) у приміщенні бібліотеки ВУАН, а також ціла низка інших, організованих М.Зеровим, літературно-наукових заходів. Літо 1926 року стало часом розпалу літературної дискусії (виходить 1-ша частина "Вальдшнепе"). Проблеми національного буття, національно-культурного відродження, осмислення уроків революції. Українські інтелігенти опиняються на роздоріжжі. Надія – на майбутні покоління. Уславлення безумства хоробрих, відкидання Шевченка, орієнтація на сильну особистість (вплив поглядів Д.Донцова, Ф.Ніцше). Саме Хвильовий в своїх памфлетах виразив позицію творчої інтелігенції. Стаття "Про сатану в бочці" або графоманів, спекулянтів та інших просвітян (1928р.) – вагомий аргумент в літературній дискусії 1926-28рр. Згодом виходить ціла низка памфлетів "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія"(остання була заборонена), в яких були чітко виражені позиції автора. Хвильовий, як і інші "олімпійці", виступає проти засилля масовізму, профанації мистецтва, зведення його до ролі ідеологічного обслуговування політики. Суперечливе трактування проблем традиції і новаторства в літературі, засилля низькопробних творів, розходження революційних гасел з реальним втіленням їх в життя породжує серед пролетарських критиків і літераторів ситуацію конфронтації і розколу. Літературна дискусія сконцентрувала в собі енергію політичних збурень на терені мистецтва і життя, загострила громадське сумління, порушивши питання: бути чи не бути українській літературі і культурі як повноцінному суверенному явищу в контексті духовного розвитку. В своїй збірці "Камо грядеши", яка складається з трьох листів (перші два – "Про сатану в бочці, або графоманів, спекулянтів та інших просвітян" і "Про Коперніка з Фраценбурга, або абетка азіатського ренесансу в мистецтві" – "це наша відповідь одному із просвітян, що узагальнено ми його називаємо "енко", а третій – "Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини, вільна конкуренція ВУАН і т.д." – відповідь товаришу Пилипенку, керівнику "Плуг") Хвильовий висловив три основні тези, навколо яких і точилась уся дискусія: 1)кінець малоросійському епігоні змові і провінціалізації, українське мистецтво прилучається до світового, зокрема до західноєвропейського; 2)кінець російській гегемонії на Україні, Росія мусить відійти в свої етнографічні межі, Україна – самостійна; 3)українське мистецтво має власну велику місію, воно започаткує новий великий культурний круг "азіатський ренесанс". Хвильовий поставив українську інтелігенцію перед вибором: "Європа чи "Просвіта і тут же робить свій вибір – Європа. Останнім із тих висновків, які зробив М.Хвильовий в ході літературної дискусії, був: "молоді треба вчитись, вчитись і вчитись, вона мусить бути етично чистоплотною". З розвитком дискусії культурні проблеми вже не бралися опонентами до уваги, вона все більше набирала політичного характеру. Наступала пора гірких поразок та розчарувань, які не обминули і М.Фітільова. Він змушений писати покаяльні листи, наклепи, клястися у вірності комунізму. Постріл 13 травня 1933 року – крапка в українському пореволюційному відродженні.
Завантажити реферат