Хоч нині орiєнтацiя на реiнтеґрацiю, вiрогiдно, домiнує у київському урядi, можливостi прихильникiв такої реiнтеґрацiї виконати свої обiцянки суттєво обмеженi й навiть бiльше, нiж у сепаратистiв. Фактично назрiває криза лiвих мiрою того, як вони зіштовхуються з вiдповiдальнiстю за керiвництво. Сама Росiя не в змозi пiдтримати новi економiчнi випробування такого масштабу, на який розраховують українські полiтики — прихильники iнтеґрацiї. Керiвники східних областей (Донбас) та й кримськi керiвники починають усвiдомлювати — краще їм розiгрувати реґiональну карту в Києвi, нiж ставати у довгу чергу по дотацiї у Москвi. Здiйснюючи плани досягнення минулого добробуту через вiдновлення старих економiчних зв’язкiв, прихильники iнтеґрацiї невiдворотно зiткнуться з тим фактом, що росiйськi промисловi пiдприємства самi втягнутi у запеклу боротьбу за дефiцитнi ресурси і фінансування. Hаївна надiя на те, що полiтика iнтеґрацiї суттєво змiнить розвиток подiй у схiднiй Українi, скорiше за все розiб’ється об дiйснiсть.
Ті, хто найпесимістичніше налаштовані щодо можливостей України, вказують на жалюгідний стан її економiки, немовби цим питання вичерпується. Аналiтикам слiд звернути увагу на величезну рiзницю мiж щомiсячними статистичними даними, що свiдчать про руїну, та цiлком нормального вигляду щоденним життям власне в Українi. Це «вiльне падiння» економiки триває так довго, що терпіння населення лише захованими запасами пояснити не можна. Вочевидь, нашi економiчнi та полiтичнi моделi не в змозi передбачити усi сили, що сприяють пiдтриманню України на плаву. Цi сили досить рiзноманiтнi. Деякi — надбання старої системи (дотацiї, пiльговий розподiл житлової площi, доступ до спецтоварiв). Деякі використовують минулi способи подолання труднощiв (бартер, чорний ринок), а деякi — комерцiйну дiяльнiсть (леґальну та напiвлеґальну), яку ми недооцiнювали. Цi зауваги не означають, що економiчна полiтика не згубна — просто ми ще не цiлком розумiємо динамiку розвитку посткомунiстичних суспiльств.
Сказане не дає пiдстав для провiщення безтурботного iснування України у близькому майбутньому. Україна, вiрогiдно, зiткнеться з обставинами, якi ще бiльше обмежать можливості уряду. Криза поглиблюється у той час, коли українському режимовi потрiбне друге дихання, щоб створити базові правовi та економiчнi структури для забезпечення незалежностi. Однак не треба вважати, що такi обставини невiдворотно призведуть до зникнення Української держави. Можливо, неоднорiднiсть України та зважений пiдхiд уряду до громадянства й прав меншин становить собою також джерело сили, надто ж тоді, коли крайнi нацiоналiсти у всiй Європi проголошують неприроднiсть багатонацiональних держав та демократичних iнституцiй, що їх забезпечують.
6. Роздрiбненiсть, але не «аншлюс»
I все-таки ми маємо серйозно поставитися до загрози розпаду України. Ця загроза змушує ще раз пiдкреслити важливiсть iснування стабiльної України. Дехто у Москвi й на Заходi вважає, що цей розпад неминучий. Один аналiтик, коментуючи такий пiдхiд, зазначив: «Росiї досить лише розкрити обiйми, і Україна може миттєво iнтеґруватися знову з Росiєю» 32. Такий «сценарiй аншлюсу» не враховує справжньої цiни дестабiлiзацiї у разі краху центрального уряду в Києвi.
Тверезiшi голоси у Росiї та iнших країнах вказують на витрати й проблеми, якi тягне за собою колапс України. «Аншлюс» вимагав би великомасштабної вiйськової операцiї з пiдтримання або вiдновлення порядку, до чого росiйськi вiйськовi поки що не готові. Hавiть обмежена операцiя, спрямована лише на ядернi та iншi ключовi об’єкти, вимагала б сил, якi Росiя сьогоднi видiлити не в змозi. Такий сценарiй передбачає підтримку або хоч би пасивнiсть мiсцевого населення, а це навряд чи буде можливим на всiх теренах України. Головне для Росiї полягає у тому, що втручання у справи України за будь-якого сценарiю вимагало б узяти на себе економiчну вiдповiдальність за країну розмiром з Францiю зi зруйнованим господарством. Економiчнi та полiтичнi реформи у самiй Росiї не витримали б такого тягаря. Все це змушує зробити висновок, що «дезiнтеґрацiя України . Росiї нiякого зиску не дає» 33. Так само це вкрай небажано й для країн як Західної, так і Центрально-Східної Європи і з геополітичного погляду, і з міркувань політичної та економічної стабільності.
Завантажити реферат