Полiтика Росiї щодо України являє собою поєднання примирення й тиску з тим, щоби «утримати українську проблему у певних рамках, не припускаючи виходу її з‑пiд контролю» 27. Єльцин та високопоставленi росiйськi урядовці за пасивності своїх українських колеґ виробили чiтку схему вреґулювання безлiчi складних проблем, припускаючи при цьому затримку або навiть повний провал їх конкретного вирiшення. Проте iснують важливi винятки. Росiя не вiдмовилася вiд своїх, як вона вважає, життєвих iнтересiв, що стосуються утримання Чорноморського флоту в Криму та iнших питань, вiд яких залежить безпека України. Вона також вперто обстоювала свою позицiю й тоді, коли на карту було поставлено реальний фiнансовий зиск, намагаючись при цьому нейтралізувати українські претензії на частку радянських активiв. Iнодi здавалося, що найтяжчими аспектами переговорiв з ядерного роззброєння були питання фiнансової компенсацiї й розподiлу американської технiчної та фiнансової допомог.
Росiя намагалася впливати на полiтику України через економiчний тиск, але вона провадила цей курс вельми стримано. Росiя пропонувала списати українськi борги в обмiн на отримання контрольного пакета акцiй у таких важливих економiчних об’єктах в Україні, як нафтопереробнi заводи та трубопроводи. Вона реґулярно намагалася домогтися участi України у рiзних заходах, що глибше втягують до механiзму СпiвдружностiHезалежних Держав. Однак Росiя не поставила питання про участь у цих заходах як неодмiнну умову економiчної спiвпраці або подальших поставок енерґоносiїв. Ці поставки, незважаючи на наочну платіжну неспроможність України, не ставилися у залежнiсть вiд українського боргу й згоди на його погашення за графiком.
Складається враження, що сьогоднi росiйська стратегiя ґрунтується на усвiдомленнi слабкостi України й неспроможностi Росiї взяти на себе ще бiльший тягар, нiж той, який вона вже несе. Росiйський уряд зосередився на збереженнi своїх iнтересiв та впливу в Українi, намагаючись утримати там економiчнi та полiтичнi позицiї й водночас займатися кризою у власнiй країнi. Така стратегiя не означає, що Росiя примирилася з незалежнiстю України або що вона вiдмовляється вiд своїх iнтересiв у цiй країнi — просто Росiя у своїх вiдносинах з Україною виявляє розсудливiсть, чого вiд неї не очiкувала бiльшiсть iноземних спостерiгачiв. Довготермінові намiри Росiї прояснятимуться лише паралельно з її виходом з кризи й вiдновленням свого потенцiалу. Дуже важливо, щоб у наступному десятирiччі росiйськi, українськi та захiднi державнi дiячi використали теперiшнiй перепочинок для змiцнення реформ у Росiї та незалежностi України, а також для пiдтримки тих елементiв у полiтичних колах, що виступають за стабiльнi росiйсько-українськi вiдносини.
4. Конфлiкт чи спiвробiтництво
Хоча й уявляється малоймовiрним, що названа модель взаємовiдносин призведе до збройного конфлiкту, Захiд остерiгається саме можливостi росiйсько-української вiйни. Еванс та Hовак запропонували один такий сценарiй, у якому Москва пiдбурює росiйсько-нацiоналiстичне керiвництво Криму до вiдокремлення, що створить привiд для втручання Росiї й поставить український уряд перед вибором: капiтуляцiя або вiйна. Газетнi оглядачi засуджували Захiд за те, що в нього немає спецiальних планiв на випадок таких подiй 28.
Але криза Збройних Сил Росiї виключає такий варiант у найближчий час. Малоймовiрно, що, навiть маючи півторамiльйонну армію і вiйськової технiки на сто з лишком дивiзiй, росiйська армiя спроможеться виставити досить велику потугу для нападу на Україну або хоч для її залякування. Hавiть найоптимiстичнiше налаштованiстратеги розглядають вiдновлення Збройних Сил Росiї як завдання, яке можна вирiшити лише протягом наступного десятирiччя. Українськi Збройнi Сили знаходяться не у кращому станi. Таке становище рiзко зменшує ризик великовимірного росiйсько-українського конфлiкту.
Захiдним аналiтикам слiд було б зайнятися пошуком можливостей для віднайдення та примноження заохочень до спiвпрацi. З цiлої низки питань, вiд спiвпраці у космосi (що США повиннi заохочувати) до експорту звичайного озброєння (що США не сподобається), Росiя та Україна потрiбнi одна однiй. Змiцнення такої спiвпраці — запорука стабiльностi у росiйсько-українських вiдносинах. Ця стабiльнiсть залежить від впевненостi України у власнiй незалежностi, а для її забезпечення потрiбнi спiльнi зусилля США та Європейського Союзу на пiдтримку України й створення стимулiв для росiйсько-української спiвпраці на мiцнiй основi. Без таких крокiв Заходу спiвпраця порiвняно сильної Росiєю та України, що пiдупаде на силi, призведе до ерозiї стабiльностi в Українi та непевності у взаємовiдносинах.
Завантажити реферат