Для теоретичної лінгвістики особливе значення має остання тритомна праця, зокрема перший її том, який має окрему назву “Про відмінність будови людської мови і про вплив цієї відмінності на розумовий розвиток людського роду”. Тут доречно буде зазначити, що філософська позиція Гумбольдта визначалася поглядами відомого філософа Канта. Отже, подібно Канту, Гумбольдт пише: “Мова – це душа в усій її сукупності. Людина є людиною тільки завдяки мові. Людина, її природа є основою виникнення мови. Вона безпосередньо закладена в людині. Мова є внутрішньо притаманною суттю людської істини”.
Питання про момент виникнення мови розв’язувалось в спеціальній і філософській літературі по-різному. В.Гумбольдт припускав, що одночасно і незалежно могло виникнути кілька мов. Він висловив припущення, що в різних куточках землі могли з’явитися звідкісь люди і іхні мови. “Яким би природним,- наголошував В.Гумбольдт,- не здавалося припущення про поступове утворення мов, вони могли виникнути тільки відразу ”
Крім того Гумбольдт помічає у мові єдність суперечностей, представлених ним у вигляді антиномій: позитивне і негативне, частина і ціле, одиничне і множинне, наслідок і причину, відносне і абсолютне, випадкове і необхідне, вимір у просторі та визначення в часі.
Філософські та психологічні ідеї В.Гумбольдта стали лігвістичною основою теоретичного становлення Фердинанда де Соссюра (1857-1913), який вважається основоположником соціалогічної школи в мовознавстві.
Творчий доробок лінгвіста складається з кількох статей і однієї монографії “Курс загальної лінгвістики”, написана ним у 20 років. Відома також під назвою “Мемуар про початкову систему голосних в індоєвропейських мовах”, вона привернула увагу дослідників мови аргументацією і далекосяжністю висновків, які відкривають нову сторінку в іншій галузі – морфології. В цій праці науково обгрунтовано невідому до кінця 70-х років 19 ст. теорію індоєвропейських коренів.
Інтерес Ф.де Соссюра до індоєвропейського вокалізму було викликано такими двома обставинами. Перше: представник Лейпцігської школи молодограматиків К.Бругман, спростовуючи твердження Ф.Боппа про те, що праіндоєвропейське а розщепилося в сучасних мовах на е і о, доводив, що е та о, як і а, функціонували паралельно і в спільноіндоєвропейській мові. Друге: К.Бругман і його колега по молодограматичній школі Г.Остгоф висловили думку, що в індоєвропейській прамові були сонантні звуки р, л, м, н, які в позиції між приголосними або між приголосними і на межі слова ставали складотворчими. Обидва ці твердження були ілюстровані вірогідними мовними фактами. Спираючись на ці факти, Ф.де Соссюр дійшов таких висновків: по-перше, за безладною різноманітністю індоєвропейських коренів криється сувора одноманітна структура кореня; по-друге, вибір варіантів кореня підпорядковано простим правилам. Перше правило: будь-який корінь має голосний е, за яким може йти сонант м, н, р, л, у, і. Ці сонанти Ф.де Соссюр назвав сонантними коефіцієнтами. Друге правило: в певних коренях е може заміщатися о. Умови такого заміщення, які були б спільними для всіх коренів, тут не виявлено. Третє правило: е може випадати. Четверте правило: сонантний коефіцієнт, після якого йде приголосний, виступає в ролі голосного.
Аналіз функціонування о, е та а в мовах різних груп індоєвропейської сім”ї дав підстави Ф.де Соссюру твердити, що в спільний індоєвропейський період фонема а не була синкретичною: поряд з нею вживалися й е та о.
До теорії сонантного коефіцієнта європейське мовознавство повернулося через 50 років. На її основі виникла так звана ларингальна гіпотеза, яка підтвердила правильність висновків Ф.де Соссюра щодо системи індоєвропейського вокалізму і сонантів. У монографії Ф.де Соссюра “Курс загальної лінгвістики” мовознавчу концепцію викладено як цілісну систему поглядів автора на науку про мову. Історія його мовознавчих концепцій характеризуеться трьома послідовними фазами: 1) логічною граматикою, яка була більш нормативною, ніж науковою; 2) філологічною обробкою писемних пам’яток; 3) порівнянням явищ споріднених мов.
На початку 20 ст. в мовознавстві стає відомим прізвище Леонарда Блумфільда (1887-1949), яке пов’язане з новим етапом в житті науки про мову, а саме зародженням дескриптивної лінгвістики. Дескриптивну лінгвістику можна розглядати як різновід структуралізму, проте вона має ряд особливостей.Порівняно з іншими напрямками лінгвістичного структуралізма їй притаманна більш чітко розроблена система дослідницької роботи. На її формування вплинув і той лінгвістичний матеріал, з яким вона переважно має справу. Нарешті, вона базується і на іншому вихідному принципі, зокрема, не є прямою похідною теоретичних положень, висунутих Ф.де Соссюром.
Розпочинав свій шлях Л.Блумфільд в рамках традиційного мовознавства. Перша його книга “Вступ до вивчення мови” (1914) – містить вплив младограматичних традицій. Але вже в 20 роках він виступає з декларацією нової лінгввістичної теорії і методики. Блумфільд був фактично першим мовознавцем, який не тільки поставив питання про наобхідність побудовати суворий об’єктивний метод аналізу і опису мови. Але і видвинув цю проблему як основну задачу теоретичного мовознавства.
Значний вплив на погляди Л.Блумфільда мав біхевіоризм. Біхевіоризм – в мовознавстві система поглядів на сутність і функції мови, яка наближається до однієї з течій в психології, в основі якої є розуміння поведінки людини як сукупності рухомих і зведених до них вербальних і емоційних реакцій організму на стимули зовнішнього середовища й заперечення свідомості як предмета психологічного дослідження.
Блумфільд створив біхевіористську теорію мови. Він стверджує, що кожний вислів повністю утворюється формами, розуміючи під формою – речову ознаку, яка повторюється і має значення. Мова – це особлива форма поведінки людини, комунікативна функція мови- ланцюг стимулів і реакцій, соціальна природа мовної діяльності- процес одного порядку з біологічними процесами. Спілкування – такий же біологічний акт, як будь-які інші форми пристосування людини до середовища і його реакції на зовнішні стимули.
Крім того до заслуг Блумфільда можна віднести закладення основних принципів дистрибутивного аналізу - методу дослідженн мови, побудованого на вивченні оточення окремих одиниць в тексті без використання даних про повне лексичне або граматичне значення цих одиниць.
Сучасне порівняльно-історичне мовознавство вважає своїм об’єктом дослідження мовних змін у часі. Одиницею виміру стає квант мовної зміни – величина, яка визначає відхилення мовного стану А1 від мовного стану А2, якщо ці стани є суміжними в часі. На основі праць Ф.де Соссюра була розроблена ларингальна теорія – теорія про походження і чергування індоєвропейських голосних, про існування в прамові особливих фонем - ларингалів.Ця теорія була доведена за допомогою даних віднайденої хетської мови. Розроблена також теорія найдавнішого сладу, фонетичних представлень і подальшого розвитку індоєвропейських зімкнених приголосних фонем – глотальна теорія.
Завантажити реферат