в) Держава і публічна влада первісної громади: ознаки і відмінності.
Перехід від первісно-общинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується утворенням територіальної громади і розвитком центрів племінного життя — укріплених міст. Склад територіальної громади визначався вже не родинними відносинами, а розселенням в одній місцевості, сусідством. З цього моменту територія стає важливим фактором у процесі формування державності.
Перехід від родоплемінного самоврядування до державного керування тривав сторіччями і проходив через ряд етапів. Однією з перехідних форм була військова демократія, у якій були вже зачатки військово-насильницького придушення. Ці і подібні їм форми являли собою політичну організацію суспільства. Традиційна родоплемінна організація була вже не в змозі ефективно врегулювати тертя і конфлікти, усе більш дестабілізувалися традиційні порядки. У результаті суспільна влада і система норм родоплемінного суспільства випробували кризу і поступово руйнувалися. Об'єктивна реальність вимагала пошуку інших механізмів регуляції, якими стали право і держава.
Родоплемінна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій. Разом з їхнім поділом змінюється характер влади.
Наприклад, у німецьких племенах у часи Цезаря і Тацита всі їхні члени обробляють землю, пасуть худобу, беруть участь у військових походах, ходять на народні збори. Пізніше, до V-VI ст. н.е., коли завойовники-германці розселилися на великих територіях, положення змінилося. Війни велися тепер десь далеко, багато общинників не бажали брати участь у далеких походах. Це викликало чисельний ріст дружини, зайнятої насамперед війною. Збільшується число наближених короля, серед них виділяються служителі культу — духівництво. Таким чином, общинники, що раніш займалися всіма справами соціуму, силою речей примушуються займатися чимось одним. Сполучення військових і господарських функцій стає усе менш можливим. У результаті подібної спеціалізації з'являється значна група людей, що не бере участь у створенні матеріальних цінностей. Вони воюють, виконують судові і поліцейські функції, тобто все те, що присуще державі, як утіленню вже не суспільної, а державної влади.
Однак суспільний характер влади і керування, що існувало у роді, зникло не відразу. Поява майнової нерівності зі спадкуванням майна дітьми (у противагу роду) . усе приватне звертання військовополонених у рабів і т.д. відноситься до того періоду історії, коли первісна демократія трансформувалася у військову демократію - особливу й останню форму древнього народоуправління. Ця форма містила в собі військового вождя, рада вождів і народні збори. І хоча роль народних зборів і інших суспільних інститутів у цей період була ще дуже значна, органи родового ладу почали поступово влаштовувати свої характерні риси. У цей період древньої історії, держава на відміну від соціальної організації первісно-общинного ладу мала наступні ознаки:
1. Установа особливої публічної влади, що уже не збігається безпосередньо з населенням.
2. Поділ даної держави по територіальних одиницях.
3. Стягування податків з населення й одержання від нього позик для змісту апарат державної влади.
4.Передова суспільна думка прийшла до висновку, що держава на відміну від державної організації влади характеризується єдиною територією, з проживаючим на її території населенням, і владою, що поширюється на населення, що проживає на даній території.
Але всім державам історії і сучасності притаманні загальні ознаки. Які ці ознаки?
По-перше, держава являє собою єдину територіальну організацію політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах визначеної території. Територіальний поділ населення на відміну від кровно-родинних зв'язків між членами суспільства породжує новий соціальний інститут - чи громадянське підданство іноземців і осіб без громадянства. Територіальна ознака обумовлює характер формування і діяльність апарата держави з обліком його просторового розподілу. Здійснення влади по територіальному принципу веде до встановлення його просторових меж - державного кордону. Територіальна ознака зв'язана із федеративним пристроєм держави, у границях якого проживає населення, що належить до різних націй і народностей. Держава має територіальне верховенство в межах своїх границь. Це означає єдність і повноту законодавчої, виконавчої і судової влади держави над населенням. Територія не породжує держави. Вона творить простір, у межах якого держава поширює свою владу. Тло, і населення, і територія є необхідними матеріальними передумовами виникнення й існування держави. Немає держави ні без території, ні без населення.
По-друге, держава - особлива організація політичної влади, що має спеціальний апарат керування суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Механізм держави є матеріальним вираженням державної влади. Через систему своїх органів держава здійснює керівництво суспільством, закріплює і реалізує режим політичної влади, захищає свої границі. До важливих державних органів які були присущі всім історичним типам і різновидам держави, відносяться законодавчі, виконавчі і судові. Особливе значення в механізмі держави займали органи, що здійснюють примусові, каральні функції.
По-третє, держава організує громадське життя на правових початках. Правові форми організації життя суспільства присущі саме державі. Без права, законодавства, держава не в змозі керувати суспільством, забезпечувати реалізацію прийнятих їм рішень.
По-четверте, держава надає суверенну організацію влади. Суверенітет держави - це властивості державної влади, що виражається у верховенстві і незалежній державі стосовно іншої влади усередині країни, а також у сферах міждержавних відносин при строгому дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.
Суверенітет - збірна ознака держави. Він концентрує в собі всі найбільш істотні риси державної організації суспільства. При відомих умовах суверенітет держави збігається із суверенітетом народу. Суверенітет народу означає верховенство народу, його право самому вирішувати свою долю, питання державного і суспільного розвитку, формувати напрямок політики своєї держави, склад його органів.
Поняття державного суверенітету зв'язано з поняттям національного суверенітету. Національний суверенітет означає право націй на самовизначення аж до відділення й утворення самостійної держави.
Такі найбільш загальні ознаки держави, що характеризують його як специфічну організацію суспільства. Самі по собі вони не дають повного уявлення про сутність і соціальне призначення держави в його історичному розвитку. Далі з удосконалюванням громадського життя, самої людини, з його соціальної політичної зрілості змінювалася держава. Її загальні ознаки, залишаючись незмінними, наповняється новим, більш раціональним змістом.
г) Походження права. Особливості права і соціальних норм первісної громади.
Про появу ознак держави в будь-якій країні свідчить, насамперед, виділення із суспільства особливого прошарку людей, що не роблять матеріальних чи духовних благ, а зайнятих лише управлінськими справами. Про це ж свідчить наділення даного прошарку людей особливими правами і владними повноваженнями; введення різних податків і всіляких податків, позик; поява на постійній основі особливих загонів збройних людей, дружин, які захищали територію і суспільство від нападу.
Завантажити реферат