Основні риси права в період 1921-1929 рр.

У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого часу на виробництві та на необхідних для виробництва допоміжних роботах не повинна була перевищувати восьми годин. Пільги були встановлені для осіб у віці від 16 до 18 років, а також для тих, хто працював на підземних роботах і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався 6-годинний робочий день. Поряд з цим надурочна робота, як правило, не допускалася. КЗпП ретельно регламентував питання, пов'язані з учнівством, охороною праці, правами профспілок на виробництві, розглядом і розв'язанням спорів про порушення трудового законо­давства, з заходами підтримання трудової дисципліни, соціальним страхуванням.

КЗпП став основним нормативним актом, на основі якого відбувалося регулювання трудових відносин у початковий період непу. Але згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового права. Так, Рада праці і оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 p. постанову " Про підвищення продукти­вності праці в промисловості та на транспорті". Вона вміщувала вимоги до всіх установ і організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робо­чого часу, ліквідації прогулів на виробництві і випадків невиходу на роботу. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни були націлені прийняті Раднаркомом СРСР постанови "Про заходи що­до зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" (6 березня 1929 p.) і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" (5 ли­пня 1929 p.).

Кримінальне право. У систематизованому викладі норми кри­мінального права були викладені у Кримінальному кодексі 1922 p. Зазначалося, що з метою встановлення єдності кримінального за­конодавства республік за основу Кримінального кодексу УСРР (далі — КК) був взятий Кримінальний кодекс РСФРР.

КК УСРР мав дві частини — загальну та особливу. У Кодексі перш за все визначалися межі його дії щодо осіб (громадян УСРР та іноземців, які не користувалися правом екстериторіальності) і території вчинення злочинів (межі УСРР; для громадян республіки — і в разі вчинення злочинів за межами УСРР; для іноземців, що перебували в УСРР, — в разі вчинення ними за межами республіки злочинів проти основ державного ладу і військової могутності України). У КК викладалися його завдання про правовий захист держави від злочинів і від суспільно-небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соціально­го захисту. У ст. 6 давалося визначення злочину: "Злочином визна­ється будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що заг­рожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". Як видно, поняття злочину надто ідеологізоване вказівкою на перехідний період до комуністичного суспільства, побудова якого тоді вбачалася неминучою. В Кодексі визначалася мета покарання та інших заходів соціального захисту: а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійких елементів суспільства; б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) поз­бавлення злочинця можливості вчинення дальших злочинів.

КК встановлював кримінальну відповідальність за наявності вини особи. Причому вина визначалась Кодексом у двох формах --умисел і необережність. Статті третього розділу загальної частини КК., який мав назву "Визначення міри покарання", закріпляли основні принципи визначення міри покарання. Йшлося про сту­пінь і характер небезпеки як самого злочинця, так і вчиненого ним злочину.

КК встановлювався конкретний перелік видів покарання. Ос­новними мірами покарання були розстріл (вища міра покарання), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до осіб, що не досягли 18 років, до вагітних жінок, а також не міг бути призначений судом, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ять або більше років. Максимальний строк позбавлення волі був уста­новлений в 10 років, а мінімальний — в б місяців. Визначався порядок відбуття покарання, а також умовно-дострокового звіль­нення засуджених до позбавлення волі або примусових робіт.

Особлива частина КК була присвячена визначенню складів різних злочинів, конкретним їх видам і санкціям. Були передбачені такі види злочинів: державні (контрреволюційні); проти порядку управління; посадові (службові); порушення правил про відокрем­лення церкви від держави; господарські; проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи; майнові; військові; порушення правил, що стосуються охорони народного здоров'я, суспільної безпеки та громадського порядку.

31 жовтня 1924 р. ЦВК СРСР прийняв "Основні начала кри­мінального законодавства Союзу РСР і союзних республік" — акт із загальної частини кримінального права. Вони запроваджували для всього СРСР принципи кримінального законодавства; але "Основні начала" надавали право Президії ЦВК СРСР вказувати союзним республікам види злочинів. Це звужувало повноваження органів влади союзних республік у галузі кримінального права.

У другій половині 20-х років було видано ряд загальносоюзних актів. До них відноситься "Положення про злочини державні" від 27 лютого 1927 р. У цьому акті деталізувалося поняття контрреволю­ційного злочину і систематизувалися норми кримінального права, спрямовані на боротьбу режиму з так званими контрреволюційними злочинами. 27 липня 1927 p. було прийнято також "Положення про військові злочини", яке давало уточнене загальне поняття військово­го злочину. Воно також передбачало склад військових злочинів.

8 червня 1927 p. був прийнятий новий Кримінальний кодекс УСРР (далі — КК). Він був побудований у точній відповідності з загальносоюзними "Основними началами кримінального законода­вства Союзу РСР і союзних республік", а також з іншими загально­союзними актами, прийнятими на той час. Так, у постанові •ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. "Про зміни основних начал криміналь­ного законодавства СРСР і союзних республік" вказувалося, що Положення ЦВК Союзу РСР про злочини державні (контрреволю­ційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти поря­дку управління) і військові мають включатися у відповідні розділи кримінальних кодексів союзних республік. На основі згаданої пос­танови до особливої частини нового Кримінального кодексу УСРР були включені Положення про злочини державні, Положення про військові злочини, а також деякі інші загальносоюзні кримінально-правові акти.

КК УСРР у ст. 4 давав визначення поняття злочину: "За суспільне небезпечну (злочинну) дію визнається кожна чинність або нечинність, що загрожує радянському ладові або ламає право­вий порядок, що його завела влада робітників і селян на перехідний до комуністичного ладу період часу". Хибним у визначенні поняття злочину було те, що в ньому не вказувалася нормативна ознака — передбаченість діяння в законі. Це визначення було занадто ідеологізоване вказівкою на перехідний період до комуністичного уст­рою. КК УСРР 1927 p. порівняно з КК УСРР 1922 p. доповнювався статтями про злочини проти порядку управління, причому статті, які розглядали цей вид злочину, деталізувалися й уточнювалися. Велика увага приділялася уточненню понять службової особи і службового злочину.