Основні риси права в період 1921-1929 рр.

КК 1927 p. збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував кримінальну відповідальність за злочини, вчинені гру­пою осіб.

У Кодексі 1927 p. знайшла відображення тенденція посилення відповідальності за кримінальним законодавством. Так, у Криміна­льному кодексі УСРР 1922 p. 36 складів злочинів передбачали найвищу міру покарання. В подальшому весь час розширювались визначення шпіонажу, економічної контрреволюції, саботажу, "не­безпечних проти порядку управління діянь, бандитизму, масових безпорядків, військових злочинів". Кодекс 1927 p. включав уже 45 злочинів, які передбачали смертну кару. А сумнозвісна ст. 54 КК про контрреволюційні злочини передбачала визнання засудженого "ворогом трудящих". КК 1927 p. передбачав можливість кваліфіку­вати діяння за аналогією. Стаття 7 проголошувала, що в разі відсутності у Кримінальному кодексі прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання або інші міри соціального захисту визна­чаються за аналогією з тими статтями кодексу, які передбачають найбільш схожі за важливістю і характером. Аналогія закону вико­ристовувалась каральними органами як засіб порушення закону. Закріплювалася можливість застосування заходів соціального захи­сту до осіб, хоча й не винних у конкретному злочині, але визнаних соціальне небезпечними внаслідок зв'язку із злочинним середови­щем та попередньою злочинною діяльністю тощо. Було вперше встановлено відповідальність за недонесення про державні злочи­ни.

Після видання КК УСРР 1927 р. в Україні протягом наступних двох років було прийнято 56 законодавчих актів з питань криміна­льного права.

Кримінальний процес. 13 вересня 1922 р. ВУЦВК прийняв постанову "Про введення вдію Кримінально-процесуального коде­ксу УСРР" (далі — КПК). В КПК закладався фундамент демокра­тизації кримінального процесу: гласність судових засідань, усність судочинства; його безпосередність; змагальність процесу і провад­ження справ мовою більшості населення із забезпеченням для осіб, які не володіють цією мовою, права ознайомлення з матеріалами справи і всіма судово-слідчими діями через перекладача; рівнопра­вність сторін; право обвинуваченого на захист. Кодекс визначав порядок провадження слідства та його загальні умови, як то: заве­дення кримінальної справи, дізнання, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, заходи запобігання ухиленню від слідства й суду, допит свідків та експертів, обшуки і виїмки, огляди та освідчення, визначення психічного стану обвинуваченого, закін­чення попереднього слідства, оскарження дій слідчого тощо.

КПК ретельно визначав порядок провадження справи в народ­ному суді. Він містив норми про одноособові дії народного суду, судове засідання, про зміну обвинувачення та про притягнення до суду нових осіб, про ухвалення і оскарження вироку; прийняття і оскарження ухвал. Кодекс визначав провадження в раді народних судів. В КПК містилися норми, що регламентували судочинство в ревтрибуналах, провадження в порядку найвищого судового конт­ролю Наркомюсту республіки.

Кодекс визначав роль і завдання органів прокуратури у здійс­ненні нагляду за законністю тримання під вартою, у порушенні кримінальних справ, підтриманні державного обвинувачення на суді, нагляді за слідством тощо.

Заключний розділ КПК містив норми, що регламентували порядок виконання судових вироків.

За Кримінально-процссуальним кодексом ДПУ було лише органом дізнання. 20 вересня 1923 p. Президія ВУЦВК затвердила постанову про взаємовідносини судових установ республіки, осіб прокурорського нагляду та органів ДПУ. Дізнання, що проводили органи ДПУ у справах про контрреволюційні злочини та військове шпигунство, як виняток з Кримінально-процесуального кодексу УСРР, офіційно прирівнювалося до попереднього слідства і мало чинитися за відповідними правилами.

31 жовтня 1924 p. були прийняті Основи кримінального судо­чинства СРСР і союзних республік. У зв'язку з цим КПК УСРР було переглянуто і приведено у відповідність з загальносоюзним законом, а також з Положенням про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 p.

20 липня 1927 p. був прийнятий новий Кримінально-процесу­альний кодекс. Він відтворював ряд статей КПК УСРР 1922 p., але доповнювався новими положеннями, які торкалися роботи органів розслідування, прокуратури і суду й відображали тенденцію підси­лення силового утиску держави на суспільство. Так, у розділі "Ос­новні положення" додавалася вказівка, яка забороняла судовим органам, органам прокуратури, слідства і дізнання відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальної справи або припи­няти кримінальну справу про суспільне небезпечне діяння на тій підставі, що в КК не передбачено покарання за таке діяння. Анти­демократична стаття КК 1927 р. про аналогію закону підкріплялась, таким чином, кримінально-процесуальним законодавством. КПК 1927 p. значно розширив права органів дізнання, передавши їм частину функцій, які раніше належали лише слідчим органам. Справи, за якими провадження попереднього слідства було не обов'язковим, органами дізнання направлялися безпосередньо в народний суд. КПК вже не регулював порядок дізнання, що його проводили органи ДПУ. В той же час звужувалося право на захист. На стадії попереднього слідства, а також дізнання Кодекс не пере­дбачав участі захисту, як це було до цього часу. Захисник тепер брав участь у процесі тільки зі стадії судового розгляду. Визнання з?вину-вачсним своєї вини ставало одним з головних її доказів. Не отри­мали чіткого законодавчого закріплення положення про незалеж­ність суддів і підпорядкування їх лише законові, права потерпілого, розгляд справ у всіх судах за участю народних засідателів. До ст. 62 КПК УСРР вносилася примітка про можливість допиту захисника як свідка, якщо буде встановлено, що йому відомо що-небудь про злочини, передбачені статтями 54—54' КК УСРР, тобто вказува­лось, що відомості у справах про контрреволюційні злочини не є професіональною таємницею. Суд, розглядаючи справу, міг припи­нити допит свідка, якщо визнавав, що свідченнями допитаних свідків повністю встановлені обставини, необхідні для розгляду справи. КПК розв'язував питання, пов'язані з оскарженням ухвал і вироків народного суду. Всі скарги і протести на вироки і протести народного суду і на постанови народного судді могли бути подані до окружного суду в надто короткий строк (протягом 7 діб з дня їх винесення). Згідно з кримінально-процесуальним законодавством УСРР значне коло справ підлягало розгляду надзвичайними судами у порядку виключної підсудності. Зберігалися окружні ревтрибуна­ли, Військова колегія Верховного трибуналу України. Діяла надзви­чайна сесія Верховного Суду УСРР, де справи розглядались у закритих засіданнях і за спрощеними процесуальними правилами. Все це створювало умови для безконтрольних розправ.

Цивільний процес. ЗО липня 1924 р. ВУЦВК ухвалив постанову, якою затверджував Цивільно-процесуальний кодекс УСРР (далі — ЦПК). ЦПК УСРР закріплював демократичні принципи цивільного процесу: незалежність суддів, що підкоряються тільки законові;