При оренді державного майна трудовим колективом підприємства має місце:
1) Створення і нарощування колективної одночасне з угасанням державної власності. Наявність колективної власності вимагає її подальшої персоніфікації стосовно до кожного працівника в залежності від його трудового внеску.
2) Надання колективу права самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва й організувати свою діяльність відповідно з принципами самоврядування.
3) Впровадження оренди на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.
4) Точний облік особистого внеску кожного працівника в загальний результат діяльності колективу.
5) Поступовий викуп підприємства, у тому числі тільки за рахунок засобів колективу (як загальних, так і особистих засобів працівників) і результатів його економічної діяльності (для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу і "народного підприємства"), а також за рахунок вільного продажу акцій підприємства і їхніх реалізацій через фондову біржу.
6) Колегіальність управління виробництвом. Для орендних колективів з акціонерною власністю закритого типу і частковою власністю вищим органом управління є загальні збори їхніх членів. Посібник поточною діяльністю здійснює обраний колективом керівник. Для орендного колективу з акціонерною власністю відкритого типу характерний колегіальний-акціонерний принцип управління – сполучення волі трудового колективу з волею акціонерів, власників контрольного пакета акцій з поступовим зсувом реальних функцій управління на користь останніх.
7) Випуск акцій для орендних колективів з акціонерною власністю:
a) закритого типу – акцій трудового колективу тільки для працівників даного підприємства (включаючи пенсіонерів, студентів вузів, військовослужбовців, що працювали на підприємстві й ін.);
b) відкритого типу – акцій підприємства, що можуть придбати як фізичні (робітники підприємства, окремі громадяни), так і юридичні особи (підприємства, холдинги і т. д.). У цьому випадку члени трудового колективу мають можливість придбати частина акцій по їх номінальній вартості, а не за курсом фондової біржі. Загальним для обох організаційних форм ознакою є нарахування дивідендів як на акції трудового колективу, так і на акції підприємства.
Для так називаного "народного підприємства" характерним є частковий принцип приватизації майна, під яким мається на увазі внесення кожним членом трудового (орендного) колективу встановленої частки і визначення його паю в загальній власності колективу (у залежності від трудового внеску працівника). У результаті за підсумками господарської діяльності кожен пайовик одержує у виді виплат частина чистого доходу на пай.
При виборі кожної з розглянутих організаційно-економічних форм приватизації шляхом оренди необхідно враховувати: загальним для всіх цих форм є той факт, що у всіх випадках спостерігається обмеження економічної самостійності орендних колективів за договором оренди: кожна з зазначених форм (через оренду) має різний ступінь ефективності. Найбільша перевага за об'єктивними показниками має орендний колектив з акціонерною власністю відкритого типу, що характеризується: низьким рівнем колективного володіння і управління (хоча теоретично управління господарською діяльністю підприємства здійснює загальні збори членів колективу, фактично ж права управління переходять до акціонерів, що мають контрольний пакет акцій підприємства); середнім ступенем ефективності інвестицій фізичними особами; середньою можливістю швидкого підвищення ефективності виробництва; високим рівнем економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників у результатах функціонування підприємства (як його працівників, так і акціонерів – не працівників); великою можливістю швидкого викупу підприємства (у найменший термін, у порівнянні з іншими формами).
Для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу характерний: середній рівень колективного володіння і управління (можливий конфлікт орендодавця й орендаря з приводу права розпорядження колективною власністю); низька ефективність вкладень у виробництво (засобу робітників досить незначна); низька можливість швидкого і значного підвищення виробництва (в основному через недостачу засобів); середній рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників; більш тривалі терміни викупу підприємства.
Найменший ступінь ефективності має орендне підприємство з частковою власністю ("народне підприємство"), якому притаманні, крім високого рівня колективного володіння і управління (усі "рівні" і умовою досягнення добробуту кожним є тільки особиста праця): низька ефективність інвестицій у виробництво, низька можливість швидкого підвищення ефективності виробництва, найнижчий рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу, найбільш тривалі терміни викупу підприємства.
Випливає, однак, помітити, що Державна програма приватизації за 1995 р. в Україні по оренді цілком не виконана, можливо, у зв'язку з новизною і складністю проблеми. Можливе невиконання Програми приватизації й у 1996 р. – саме через обмеження, уведених Кабінетом Міністрів для оренди з викупом – єдиного способу приватизації, що реально діє і веде до визначеного підвищення ефективності виробництва.
Декретом Уряду України про приватизацію цілісних майнових комплексів держпідприємств і інших структурних підрозділів, зданих в оренду від 13 травня 1993 р., визнається оренда з викупом по договорах, укладеним до запровадження в дію Декрету "Про додаткове регулювання орендних відносин". Однак їм висунуті умови, що роблять оренду з викупом практично неможливої. Так, необхідно в "старі" договори оренди з викупом внести доповнення, у якому обов'язково вказати квоту використання майнових приватизаційних сертифікатів організацій орендарів. А оскільки квоту буде в прямому розумінні нав'язувати Фонд державного майна, то він буде прагнути підняти її аж до 70%, і в такому випадку можливості для викупу підприємства просто не залишається. А це – знов-таки фактична заборона оренди з викупом.