Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємцім ощадної книжки; іменних цінних паперів; свідоцтва про реєстрацію автотранспортного засобу чи іншої самохідної машини чи механізму; державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім’я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. (п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Заяви про прийняття спадщини повинні бути зроблені в письмовій формі і подані в нотаріальну контору протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Підпис спадкоємця на такій заяві повинен бути нотаріально завірений. В тому разі, якщо спадкоємець особисто подає заяву в нотаріальну контору, за місцем відкриття спадщини, державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, де зазначає найменування документа, що посвідчує особу заявника, номер та дату його видачі, найменування установи, яка його видала, рік народження спадкоємця.
Згідно п. 111 Інструкції заяви про прийняття спадщини, а також про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними.
Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Згідно ст. 549 ЦК України особи, для яких право спадкоємства виникає саме у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку повноважними. Спадщина може бути прийнята і після докінчення шести місяців без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ст. 550 ЦК України).
Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений строк, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) - ст. 551 ЦК України. Право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для придбання спадщини. Якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
3. Спадкоємці за законом.
Коло осіб, які вклячаються в свідоцтво про право на спадщину за законом, визначається Цивільним кодексом України і розширенню не підлягає. Спадкоємці закликаються до спадкування згідно черговості.
Статтею 529 ЦК України передбачено, що спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (в т. ч. усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, яка народилась після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві їх померлому родителю.
Непрацездатні особи, що перебували на утриманні спадкодавця не менше одного року до його смерті, спадкують на рівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (ст. 531 ЦК України). Непрацездатними визнаються жінки, які досягли 55, а чоловіки 60 років, івнваліди І, ІІ та ІІІ груп, а також особи, що не досягли 16 років.
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи: довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку із втратою годувальника; копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи (п. 114 Інструкції).
За відсутності спадкоємців першої черги, чи при неприйнятті, відмові їх від спадщини, або якщо всі спадкоємці першої черги позбавлені права спадкування, до спадкування за законом спадкоємці другої черги: брати, сестри, дід та бабка померлого, як з боку батька, так і з боку матері (ст. 530 ЦК).
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є свідоцтва органів РАГСу, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду про встановлення факту родинних та інших відносин.
4. Спадкування за заповітом
Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно, або його частину одній або кільком особам, як тим що входять в коло спадкоємців за законом, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ст. 534 ЦК України).
Заповіт повинен буьт укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений, згідно ст. 541 ЦК України. У відповідності до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» в населених пунктах, де немає державних нотаріусів, заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, посвідчені посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат», ст. 542 ЦК України.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє відповідність заповіту вимогам закону, також чи не скасований заповіт.
Згідно ст. 535 ЦК України неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка). Прит визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
Заповіт, складений на все спадкове майно без врахування обов’язкових спадкоємців або позбавляє їх законних часток, стає частково недійсним, Він підлягає виконанню лише в частині, що залишиться після виключення з нього обов’язкових часток.
Завантажити реферат