- рентабельність;
- прибутковість;
- динаміка росту продуктивності праці.
Ефективність праці.
1) Трудовий потенціал у системі економічних ресурсів.
2) Концепція ефективності праці.
3) Ефективність інвестицій у людський капітал.
4) Теорема рентабельності компонентів праці.
Трудовий потенціал – трудові ресурси плюс особи, працездатного віку, що можуть бути втягнуті в процес виробництва при екстремальних умовах.
Трудові ресурси містять у собі осіб працездатного віку в діапазоні від 16 до 54 (ж) і 59 (ч) років. Трудові ресурси регулярно враховуються в балансі трудових ресурсів і постійно уточнюються при здійсненні прогнозних розрахунків на перспективу (3-5 років). В даний час трудові ресурси поступово скорочуються під дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що надають на них вплив. Аналогічна ситуація і з трудовим потенціалом. Для того, щоб змінити ситуацію необхідне здійснення комплексних заходів як загальнодержавного, так і місцевого значення.
Суть концепції ефективної праці – максимально чітке використання наявних трудових ресурсів і можливість, як живої, так і упредметненої праці з метою одержання максимальної віддачі на одиницю витрат.
Досягнення концепції можливо при чіткому виконанні наявних нормативних матеріалів і законодавчих документів, що забезпечують її виконання і регламентування.
Ефективність – сукупність показників, за допомогою яких можна оцінити наскільки правильно і чітко забезпечується співвідношення між результатами і витратами. Чим більше розрив між результатами і витратами, тим ефективніше використовуються ресурси і виробничі потужності.
Ефективність інвестицій у людський капітал.
Так як людський капітал є найбільш рухливим серед факторів виробництва, то він вимагає більшої уваги і витрат. Справа в тім, що людський капітал є основою будь-якого процесу виробництва і від того, яка йому приділена увага, залежить результат.
Ті компанії, що приділяють велику увагу, у питаннях підготовки, перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації і короткостроковому перенавчанню співробітників знаходяться в більш вигідному положенні, ніж ті фірми і компанії, що цьому питанню не приділяють належну увагу. Вкладення коштів у капітал, у його розвиток і формування, вважається більш ефективним вкладенням засобів, ніж інші вкладення. Єдиним критерієм ефективного вкладення засобів у людський капітал є його віддача у вигляді нових технічних рішень, нових розробок ефективних елементів організації праці.
Варто помітити, що вкладення засобів у людський капітал не завжди дає швидкі результати. Думаючий керівник знає, що результат обов'язково буде рано чи пізно, особливо якщо використовуються різні форми вкладення засобів.
Одним з найбільш ефективних вкладень є система безупинної освіти, що дозволяє постійно підвищувати і підтримувати певний освітній рівень у працівників підприємства, що дає необхідні й очікувані результати, що дозволяють фірмі витримувати конкурентну боротьбу.
Одним з елементів ефективного вкладення засобів у людський капітал у закордонних фірмах і компаніях є організація і функціонування гуртків якості через який забезпечується належний рівень технічної освіти працівників і постійний процес пошуку виявлення і використання резервів виробництва.
В даний час важливого значення набуває показник продуктивності, що застосовується не тільки до праці, але і до інших ресурсів, і відношення приросту продукції до конкретного приросту ресурсів вважається граничною продуктивністю, у якій відбиті різні фактори, що надають вплив, як на приріст ресурсів, так і на приріст обсягу продукції.
Часто використовується цей термін у якості характеристики граничної продуктивності фактора, що дозволяє оцінити, які кількості витрат, пов'язаних з залученням цього фактора, економічно виправдані, і наскільки підприємець правильно прийняв рішення.
Вкладення в кожен виробничий фактор, в умовах досконалої конкуренції здійснюються доти, поки його ринкова ціна не перевищить вартості його граничного продукту.
Ціни різних ресурсів, що сформувалися в цих умовах, характеризують можливість заміщення одних ресурсів – іншими. Це заміщення буде ефективно доти, поки граничні витрати на ресурс, що заміщується, будуть нижче, ніж витрати на той що заміщається.
На відміну від граничної продуктивності розраховується середня продуктивність, що дорівнює відношенню обсягу виконаної продукції до суми витрат праці. Цей показник дозволяє оцінити загальний обсяг продукції, що досягається при певних масштабах залучення у виробництво певного виду ресурсів.
Цей показник є усередненою величиною, що показує ту оптимальну величину, яку бажано досягти в процесі ефективного використання ресурсів.
Середня продуктивність праці виміряється двома групами вимірників:
- статистичними коефіцієнтами;
- динамічними індексами.
Статистичні коефіцієнти розраховуються шляхом розподілу, наприклад, обсягу продукції на витрати праці у певний час.
Динамічні індекси – це статистичний коефіцієнт за якийсь певний період часу, ділений на статистичний коефіцієнт за попередній період.
Усередині кожної групи розрізняють три типи вимірників:
- частнофакторні – праця робітників, певної кваліфікації чи професії;
- багатофакторні – праця робітників, різних професій, рівня кваліфікації;
- сукупнофаторні – уся чисельність промислово-виробничого персоналу.
Подібна система розподілу показників необхідна для того, щоб визначити продуктивність праці і проаналізувати ті процеси, що не завжди лежать на поверхні. Саме за допомогою цих показників, розраховуються нормативні величини вихідної бази для прийняття управлінських рішень.
Важливим моментом у процесі визначення продуктивності має різноманіття зв'язків. Чим більше зв'язків того чи іншого суб'єкта ринкової економіки, тим більше важливе місце цей суб'єкт займає на ринку. І навпаки. При цьому різноманіття зв'язків дозволяється оцінити ефективність роботи даної фірми в сформованих умовах. З цією метою використовуються певні рамки чи границі ресурсів праці (оцінки), продуктивність яких буде піддаватися виміру.
В основі аналізу закладається виробничий процес, що розбивається на ряд етапів, кожний з який складається з окремих операцій і виконується різними групами людей.
Підвищення продуктивності праці зв'язано зі скороченням витрат на конкретні операції і на конкретному робочому місці. Саме на цих дрібних етапах можливе виникнення протиріч між окремими елементами і всією системою виробництва.
На окремих етапах отримані результати можуть впливати на загальні результати, якщо отримані непрямі результати в масштабах усієї системи скласти разом із прямими, то тоді ми одержуємо повні витрати праці.
Повні витрати праці на одиницю продукції окремих ланок системи обчислюється по формулі:
Т=С-(Е-А)-1, де
Т – вектор розміреності всіх ланок системи; С – вектор такої ж розміреності, окремі елементи якого характеризують прямі витрати праці на одиницю продуктивності кожної ланки; Е – одинична матриця такої ж розміреності, як і А; А – матриця розміром n x n, елементи якої показують прямі витрати продукції кожної ланки на одиницю продукції ланки системи (Е-А)-1 – матриці зворотної (Е-А).
Завантажити реферат