Продуктивність організації: поняття, оцінка, шляхи забезпечення

На ряді закордонних фірм і компаній розроблені компенсаційні схеми розраховані на тривалу кар'єру працівника. Ознайомлення працівників з цими схемами, створює визначену упорядкованість у взаєминах між керівником і підлеглими і тим самим змушує працівників не знижувати темпів своєї трудової активності в надії на одержання нової, більш високої посади.

Існує так називана теорія ефективної зарплати. Суть її в тому, що організація зарплати повинна чітко відбивати особливості функціонування тієї чи іншої фірми чи компанії, мати свої специфічні елементи, властиві тільки їй але при цьому вона не повинна відрізнятися від діючих, звичних систем оплати праці. Така побудова системи оплати праці і робить цю фірму привабливою в порівнянні з іншими, оскільки її елементи, що відрізняють, специфічні тільки для неї.

Управління динамікою продуктивності і зарплати дозволяють досягти ефективного використання живої праці і минулої упредметненої в засобах виробництва праці, що забезпечить загальну ефективність виробництва, коли отримані результати значно перевищать витрати на випуск продукції.

Показники продуктивності, що використовуються на макро- і мікрорівнях у країнах з розвитою ринковою економікою і на Україні:

1.ВВП на душу населення: використовуються як на мікро- так і на макрорівнях.

2.Продуктивність загальних доходів – на макрорівні.

3.Додаткова (додана) вартість на одного працівника – мікрорівень.

4.Обсяг продажів на одного працівника за три роки – макрорівень.

5.Прибуток на одного працівника за три роки – макрорівень.

6.Продуктивність використання праці і продуктивність оборотного капіталу – макрорівень.

Україна:

1) нормативна вартість обробки – макрорівень;

2) нормативна чиста продукція на одного працівника – макрорівень;

3) додаткова вартість на одного працівника – макрорівень;

4) вироблений національний продукт на одного зайнятого в матеріальному виробництві – мікрорівень;

5) вироблений валовий товарний продукт на одного працівника – мікрорівень.

Таблиця 1.

Моделі і методи виміру продуктивності для різних рівнях аналізу.

У західній економічній науці існує багато різних підходів до розрахунку сумарної продуктивності. Найбільш відомим розроблювачем цієї проблеми є Сумант, що розробив модель сукупної продуктивності і сукупної факторної продуктивності. Основна формула цієї моделі:

, де:

СП – сукупна продуктивність, що виражається через сумарний обсяг продукції, П – у чисельнику окремі види продукції приведені до єдиного коефіцієнта виміру, В – витрати по кожнім вигляді продукції, приведені в порівнянний вигляд.

2.2. Факторний та багатофакторний аналіз продуктивності.

В економічній науці під фактором виробництва мається на увазі причина, що є двигуном якого-небудь процесу і визначає характер цього процесу чи окремих його сторін.

В економічній статистиці факторний аналіз являє собою окремий розділ багатомірного статистичного аналізу. Він поєднує в собі різні підходи і методи, багатьох перемінних, котрі використовуються при рішенні матриць варіацій і при кореляційному аналізі.

Вихідною теоретичною передумовою факторного аналізу є те, що кореляційні залежності у своїй сукупності пов'язані зі зміною окремих факторів, і математично ця теза можна записати так:

, де:

I – індекс загальних результатів отриманий у результаті діяльності певних об'єктів; f – кількість факторів, що беруть участь у цьому результаті; Е – число факторів, яке з якої-небудь причини не враховувалися.

За допомогою цієї формули визначається факторна структура досліджуваного об'єкта і їх роль на загальний результат.

Щодо росту продуктивності організації під фактором варто розуміти зміну в процесі праці і виробництва, що мають безпосередній вплив на кількість і якість продукції.

Найбільш важливими факторами росту продуктивності вважають суспільні форми виробництва, ступінь розвитку виробничих сил, виробничі відносини і природні умови. Крім того, вважають, що на продуктивність впливають такі фактори, як концентрація капіталу, комбінування і розподіл праці.

Фактори продуктивності змінюються під дією передумов росту продуктивності, умов продуктивності і стимулювання росту продуктивності.

Найбільше широко розповсюдженою класифікацією факторів є їх маркірування по напрямках:

Øорганізаційні;

Øматеріально-технічні;

Øекономічні;

Øсоціальні.

Існує наступний підхід до моделювання факторів продуктивності, що вперше був розроблений американським ученим Синком. (Додаток 2).

Взаємодія всіх цих груп факторів (дод. 2) дозволяють через побудову багатофакторної моделі оцінити вплив кожного з факторів чи групи факторів на загальний рівень продуктивності і намітити шляхи її підвищення з урахуванням поліпшення чи зміни цих факторів.

Була зроблена спроба побудувати таку модель, і здійснити розрахунок продуктивності на загальнодержавному рівні. Однак, через наявність великого обсягу інформації були отримані негативні результати. Тому було апробовано трирівнева модель, де в голову кута були поставлені зовнішні фактори, а потім уже по ній розглянутий вплив внутрішніх факторів з одного боку, а з іншого м'яких, при цьому м'які фактори розглядалися в останню чергу й оцінити їх вплив на внутрішні фактори.

Внутрішні фактори, як правило, є предметом пильної уваги менеджерів у той час, як зовнішні фактори відносять до макрорівня і розглядають вищестоящими організаційними і державними органами.

В умовах ринкової економіки, коли особлива увага акцентується на склад суб'єктів ринку, зовнішні фактори стають об'єктом управління вже й окремих фірм і компаній, але це відбувається тільки в тому випадку, коли фірма займає значну питому вагу на ринку і впливає на ситуацію на ньому.