› Стратегічне планування не може бути зведене до набору рутинних правил, процедур і схем. У нього немає теорії, що наказує, що і як робити при вирішенні визначених задач чи у визначених ситуаціях. Стратегічне планування — це скоріше визначена філософія чи ідеологія бізнесу і менеджменту. Існує ряд рекомендацій, правил і логічних схем аналізу проблем і вибору стратегії, а також здійснення стратегічного планування і практичної реалізації стратегії.
› Вимагаються величезні зусилля і великі витрати часу і ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного управління. Потрібно введення і здійснення стратегічного планування, що у корені відмінно від розробки довгострокових планів, обов'язкових до виконання в будь-яких умовах. Необхідно також створення служб, що здійснюють відстеження оточення і включення організації в середовище. Служби маркетингу, зв'язку з громадськістю і т.д. здобувають виняткову значимість і вимагають істотних додаткових витрат.
› Різко підсилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення. В умовах, коли в стислий термін створюються зовсім нові продукти, кардинально змінюються напрямки вкладень, коли зненацька виникають нові можливості для бізнесу і на очах зникають можливості, що існували багато років, ціна розплати за невірне передбачення і відповідно за помилки стратегічного вибору стає найчастіше фатальний для організації.
› При здійсненні стратегічного управління найчастіше основний натиск робиться на стратегічне планування. Однак цього зовсім недостатньо, тому що стратегічний план не забезпечує його обов'язкового успішного виконання. Насправді найважливішою складовою стратегічного управління є реалізація стратегічного плану. А це припускає в першу чергу створення організаційної культури, що дозволяє реалізувати стратегію, створення систем мотивування й організації праці, створення визначеної гнучкості в організації і т.п.
2.4. Типи стратегій.
Визначення стратегії для фірми принципово залежить від конкретної ситуації, у якій вона знаходиться. Зокрема, це стосується того, як керівництво фірми сприймає різні ринкові можливості, які сильні сторони свого потенціалу фірма має намір задіяти, які традиції в області стратегічних рішень існують на фірмі, і т.д. Фактично можна сказати, що скільки існує фірм, стільки ж існує конкретних стратегій.
У самому загальному вигляді стратегія — це генеральний напрямок дії організації, здійснення якого в довгостроковій перспективі повинне привести її до поставленої мети. Таке розуміння стратегії справедливо тільки при розгляді її на верхньому рівні керування організацією. Для рівня, що знаходиться нижче в організаційній ієрархії, стратегія верхнього рівня перетворюється в мету, хоча для більш високого рівня вона була засобом.
Підходи до вироблення стратегії. Як вважає один з ведучих теоретиків і фахівців в області стратегічного планування М. Портер, існує три основних підходи до вироблення стратегії поводження фірми на ринку.
Перший підхід зв'язаний з лідерством у мінімізації витрат виробництва. Даний тип стратегій зв'язаний з тим, що компанія домагається найнижчих витрат виробництва і реалізації своєї продукції. У результаті цього вона може за рахунок більш низьких цін на аналогічну продукцію домогтися завоювання більшої частки ринку. Фірми, що реалізують такий тип стратегії, повинні мати гарну організацію виробництва і постачання, гарну технологію й інженерно-конструкторську базу, а також гарну систему розподілу продукції. Щоб домагатися найменших витрат, на високому рівні виконання повинне здійснюватися всі те, що зв'язано із собівартістю продукції, з її зниженням. Маркетинг же при даній стратегії не обов'язково повинний бути високо розвитий.
Другий підхід до вироблення стратегії зв'язаний зі спеціалізацією у виробництві продукції. У цьому випадку фірма повинна здійснювати високоспеціалізване виробництво і якісний маркетинг для того, щоб ставати лідером у своїй області. Це приводить до того, що покупці вибирають продукцію даної фірми, навіть якщо ціна і досить висока. Фірми, що реалізують цей тип стратегії, повинні мати прекрасних дизайнерів, прекрасну систему забезпечення високої якості продукції, а також розвиту систему маркетингу.
Третій підхід відноситься до фіксації визначеного сегмента ринку і концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті. У цьому випадку фірма досконально з'ясовує потреби визначеного сегмента ринку у визначеного типу продукції. У цьому випадку фірма може прагнути до зниження витрат або ж проводити політику спеціалізації у виробництві продукту. Можливо і сполучення цих двох підходів. Однак що є зовсім обов'язковим для проведення стратегії третього типу, так це те, що фірма повинна будувати свою діяльність насамперед на аналізі потреб клієнтів визначеного сегмента ринку. Тобто повинна у своїх намірах виходити не з потреб ринку взагалі, а з потреб цілком визначених чи навіть конкретних клієнтів.
Є декілька найбільш розповсюджених, вивірених практикою і широко освітлених в літературі стратегії розвитку бізнесу. Звичайно ці стратегії називаються базисними, чи еталонними. Вони відбивають чотири різних підходи до росту фірми і зв'язані зі зміною стану одного чи декількох елементів: 1) продукт;
2) ринок;
3) галузь;
4) положення фірми усередині галузі;
5) технологія.
Кожний з цих п'яти елементів може знаходитися в одному з двох станів: існуючий стан чи новий. Наприклад, у відношенні продукту це може бути або рішення робити той же продукт, або переходити до виробництва нового продукту.
Функціональна стратегія:
Малюнок, приведений нижче, ілюструє розуміння функції управління (звичайно вона покладається на відповідний відділ компанії). З його допомогою позначається напрямок діяльності тієї чи іншої функціональної служби (чи відділу) у рамках загальної стратегії даного господарського підрозділу.
Базова, ділова стратегія формулюється на основі корпоративної місії, а потім підрозділяється на функціональні стратегії відповідно до різних відділів чи функцій компанії. Незалежне формування функціональних стратегій за даними напрямкам — це непіднята цілина ділового менеджменту, де, можливо, сховані величезні резерви ефективності. Приділяючи належну увагу функціональній стратегії, можна більш результативно впливати як на величину внеску того чи іншого функціонального підрозділу в загальну справу, так і на величину витрат на фінансування цього підрозділу. Нині поняття функціональної стратегії набуло особливого сенсу, оскільки воно відбиває проникнення стратегічного мислення на той рівень керування, що ще недавно знаходився під прямим контролем і був під владою правил і інструкцій, жорстко обумовлених корпоративною місією.
Завантажити реферат