Суть стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене і організоване, так зване “формальне” стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління копрорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси:
¶ стратегічне планування;
¶ тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.
При цьомуособлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об’єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.
Розробка ідей стратегічного управління знайшла відображення в роботах таких авторів, як Frankenhofs and Granger (1971), Ansoff (1972), Schendel and Hatten (1972), Irwin (1974) і ін. Ведучою ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, з'явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.
Кілька конструктивних визначень були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління: Шендел і Хаттен розглядали його як «процес визначення і (установлення) зв'язку, організації з її оточенням, що складається з реалізації обраних цілей і спроб досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам»; Хиггенс - «стратегічне управління — це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням», Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління «як набір рішень і дій з формулювання і виконання стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації». Існує ще цілий ряд визначень, що роблять упор на ті чи інші аспекти й особливості стратегічного управління чи ж на його відмінності від «звичайного» керування.
З погляду мікроекономіки в цілому, планування – це спосіб здійснення дій, заснований на свідомих, вольових рішеннях суб'єктів мікро економіки, механізм, що заміняє ціни і ринок.
У рамках ринкової системи головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги і способи виробництва і споживання товарів. Суб'єкти, що хазяюють – фірми, домашні господарства - як учасники ринкової системи, змушені підкорятися ціновому механізму, закону попиту та пропозиції, оскільки не мають можливості скасувати його дію.
З іншої сторони суб'єкти мікроекономіки не тільки підкоряються суб'єктам ринку, але і прагнуть до самостійного прийняття рішень, їхнє поводження у великій мірі є усвідомленим. Планування застосовується в наступних сферах:
По–перше, внутрішнє середовище суб'єктів, що хазяюють, де механізми планування діють з найбільшою силою, є переважними;
По-друге, сфера господарських відносин, співробітництва суб'єктів ринкової діяльності, де поряд з ринковими механізмами працюють механізми планування.
На підставі цього можна виділити дві форми планування:
– планування діяльності окремої господарської одиниці (фірма);
– планування господарських відносин (між фірмами).
2.2. Структура стратегічного планування.
Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п'яти взаємозалежних управлінських процесів. Ці процеси логічно випливають один з іншого. Однак існує стійкий зворотний зв'язок і відповідно зворотний вплив кожного процесу на інші і на всю їхню сукупність. У цьому укладена важлива особливість структури стратегічного управління. Схематично структура стратегічного управління зображена на мал. 1.
 |
Мал. 1. Структура стратегічного управління.
Аналіз середовища. Вважається вихідним процесом стратегічного управління, тому що він забезпечує базу як для визначення місії і цілей фірми, так і для вироблення стратегії поводження, що дозволяє фірмі здійснити свою місію і досягти своїх цілей.
Однієї з ключових ролей будь-якого управління є підтримка балансу у взаємодії організації із середовищем. Кожна організація має відношення до трьох процесів:
• одержання ресурсів із зовнішнього середовища (вхід);
• перетворення ресурсів у продукт (перетворення);
• передача продукту в зовнішнє середовище (вихід).
Управління покликане забезпечувати баланс входу і виходу. Як тільки в організації порушується цей баланс, вона встає на шлях умирання.
Визначення місії і цілей. Не менш важливою задачею управління є встановлення балансу інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, зацікавлених у функціонуванні організації й впливаючих на характер, зміст і спрямованість її функціонування. Баланс інтересів визначає те, куди буде рухатися організація, її цільову орієнтацію у вигляді місії і цілей.
Вибір стратегії. Після того як визначена місія і цілі, настає етап аналізу і вибору стратегії. На цьому етапі приймається рішення з приводу того, як, якими засобами фірма буде домагатися досягнення цілей.
Виконання стратегії. Особливість процесу виконання стратегії полягає в тому, що він не є процесом її реалізації, а лише створює базу для реалізації стратегії і досягнення фірмою поставлених цілей. Основна задача етапу виконання стратегії полягає в тому, щоб створити необхідні передумови для успішної реалізації стратегії.
Оцінка і контроль реалізації стратегії. Це логічно завершальний процес. Даний процес забезпечує стійкий зворотний зв'язок між ходом процесу досягнення цілей і власне цілями, що коштують перед організацією.
2.3. Особливості стратегічного планування.
Можливості стратегічного планування не безмежні. Існує ряд обмежень на використання стратегічного планування, що вказують на те, що і цей тип планування, так само як і всі інші, не універсальний для будь-яких ситуацій і будь-яких задач:
› Стратегічне планування вже в силу своєї сутності не дає, та й не може дати точної і детальної картини майбутнього. Вироблений в стратегічному керуванні опис бажаного майбутнього організації — це не детальний опис її внутрішнього стану і положення в зовнішнім середовищі, а скоріше сукупність якісних побажань до того, у якому стані повинна знаходитися організація в майбутньому, яку позицію вона повинна займати на ринку й у бізнесі, яку мати організаційну культуру, у які ділові групи входити і т.п. При цьому все це в сукупності повинне складати те, що визначить, чи виживе організація в майбутньому в конкурентній боротьбі чи ні.
Завантажити реферат