Роль, місце та сутність стратегічного планування в системі управління сучасною діловою організацією

Уявлення

про роль

корпорації

Цілі

Ділова стратегія

Стратегія функціональних

підрозділів

Маркетинг Кадри Дослідження Виробництво Електронна

і розробки обробка

даних

Поширення сфери прийняття стратегічних рішень на більш низькі функціональні рівні сприяє формуванню в компанії зовсім нового підходу до бізнесу і розширення можливостей вибору для призначення на посаді виконавців, що тепер також вимагають знань в області бізнесу. Розробка функціональної стратегії має на увазі пошук правильного поводження в рамках заданої функції.

Таким чином, функціональна стратегія зводиться до такої орієнтації того чи іншого функціонального підрозділу (відділу) відповідно до загальної ділової стратегії, що кожен працівник, що має до неї відношення, сприймає як логічне продовження своєї діяльності. Узгодження з загальною діловою стратегією таких функцій, як робота з кадрами й електронною обробкою даних, традиційно пов'язано з визначеними труднощями, у той час як стосовно до інших функцій (інформаційне забезпечення, розвиток і маркетинг) зробити це набагато простіше.

Важливо враховувати, що значення тієї чи іншої функції може згодом змінюватися. У 60-і роки величезне значення мала функція маркетингу. У 70-і роки на перший план висунулися інші функції: фінанси, кадри й обробка даних, а в 80-і найважливішою функцією стало вважатися інформаційне забезпечення.

Портфельна стратегія:

У самому загальному вигляді портфельна стратегія зв'язана з наступними моментами:

Ô придбання в нових галузях;

Ô зміцнення наявних підрозділів за допомогою придбань;

Ô поступовий вихід з небажаних галузей;

Ô продаж підрозділів, що можуть вмонтуватися в більш придатні для них структури;

Ô розміщення ресурсів у формі капіталу і витрат;

Ô створення впевненості в тім, що підрозділи є об'єктами стратегічного управління;

Ô використання переваг ефекту синергізму між наявними в портфелі підприємствами.

У міру того як необхідність ефективної конкуренції ставалаусе більш очевидною, центр уваги стратегічного управління перемістився з портфеля на рівень підприємств. Проблеми управління підприємствами мають зовсім інший характер, і стратегія, спрямована на створення конкурентних переваг, дозволяє їм досягти поставлених цілей.

Ділова стратегія:

Ціль стратегії полягає в тому, щоб домогтися довгострокових конкурентних переваг, що забезпечать компанії високу рентабельність. Стратегія являє собою узагальнюючу модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів компанії.

Процес розробки стратегії включає:

¶ визначення корпоративної місії;

¶ конкретизацію бачення корпорації і постановку цілей;

¶ формулювання і реалізацію стратегії, спрямованої на їхнє досягнення.

Функціональні стратегії необхідні для відповідного розподілу ресурсів відділів і служб компанії. Важливо підрозділяти портфельну стратегію на ряд ділових стратегій і потім — на функціональні стратегії, оскільки фактично приплив ресурсів відбувається звичайно на функціональному рівні. Основними функціями управління є розвиток, виробництво, маркетинг і адміністрування. Виконання кожної з функцій доручається ряду спеціальних відділів, таких як відділ інформації, відділ чи кадрів відділ електронної обробки даних.

Розгляд проблем стратегії часто ускладнюється, оскільки те, що на більш високому рівні керування вважається засобом досягнення яких-небудь цілей, на відносно низьких рівнях виявляється метою. Це явище можна назвати ієрархічною структурою стратегії.

Відповідно до існуючого в даний час практикою за розробкою стратегії звичайно випливає фаза організаційного розвитку, у рамках якої приймаються міри, спрямовані на те, щоб поліпшити положення справ в організації, підвищити її конкурентноздатність і готовність до подальшого розвитку.

2. Організація стратегічного планування

3.3. Логіка стратегічного планування.

Вирішення будь-яких проблем управління, а отже, і стратегічного планування має визначену логіку. Зміст логіки стратегічного планування розкривають наступні її структурні елементи:

1) визначення і формування мети і системи цілей, що переслідує в планованому періоді суб'єкт стратегічного планування;

2) аналіз вихідного рівня розвитку об'єкта стратегічного планування в період, що передує планованому й уточнення параметрів досягнутого рівня і його структури до початку цього періоду;

3) визначення обсягу і структури потреб суспільства в планованому періоді, у результатах функціонування відповідних об'єктів стратегічного планування;

4) виявлення обсягу і структури ресурсів, що маються на початок планованого періоду і знову створюваних у планованому періоді;

5) узгодження, балансування потреб і ресурсів соціально економічних підсистем різного рівня шляхом подолання тимчасових протиріч, невідповідностей між ними, на основі шкалування, ранжирування потреб і підготовка управлінських рішень у формі стратегічних прогнозів, програм і планів.

Центральне місце в логіці займає процес формування цілей, що ставляться перед відповідними соціально -економічними системами в планованому періоді. Під цілями в стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціонування відповідного об'єкта планування у визначений момент майбутнього.

Задачі - це цілі, досягнення яких бажано до визначеного моменту часу в межах стратегічного планування. Цілі можуть бути недосяжні в межах планованого періоду, але наближення до них за цей час повинне бути можливим. Задачі повинні бути в принципі здійсненними протягом планованого періоду.

Будь-який суб'єкт стратегічного планування на стадії формулювання цілей і задач повинен:

¨ визначити цілі планованої системи і перевести їх на мову задач, що дозволяє одержати своєрідний графік виконання останніх;

¨ передбачити чітке формулювання всіх задач і розробити критерії оцінки прогресу у виконанні кожної з них;

¨ виключити можливі протиріччя, конфлікти між задачами, тобто вирішити, що робити, якщо виконанню однієї задачі суперечить виконання іншої.

Аналіз вихідного рівня стану об'єкта стратегічного планування в передплановий період - друга важлива процедура логіки планування. Значення цієї процедури визначається, тим фактом, що розвиток національної економіки, корпорації, фірми в найближче після базисного періоду роки, значною мірою визначено наявними виробничими потужностями, трудовими ресурсами й іншими факторами відтворення, що склалися в передплановий період.