Звичайно, ознакою доброї рухової пам'яті людини є фізична спритність, вправність у трудових операціях і інших видах практичної діяльності.
Рухова пам'ять генетичне (за своїм походженням) передує іншим видам пам'яті. У дитини її перші прояви припадають на перший місяць життя. Спочатку діти засвоюють вузьке коло найпростіших рухів. Потім запам'ятовування і відтворення рухів прогресивно розширюється, захоплюючи все більше коло дедалі складніших рухів. При закріпленні й відтворенні вони все більше набувають свідомого характеру, тісно пов'язуються з процесами мислення, волі, іншими видами пам'яті. Це значить, що на різних вікових етапах якісні особливості рухової пам'яті неоднорідні. Саме в якісній перебудові й полягає її розвиток.
Емоційна пам'ять. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережиті почуття. Позитивні або негативні почуття не зникають безслідно, а запам'ятовуються і відтворюються за певних умов.
«Подібно до того, як у зоровій пам'яті перед нашим внутрішнім Оком оживає давно забута річ, пейзаж чи образ людини, так точно в емоційній пам'яті оживають пережиті раніше почуття. Здавалося, що вони зовсім забуті, та раптом якімсь натяк, думка, знайомий образ — і знову вас охоплюють переживання . Раз ви здатні блідніти, червоніти при одній згадці про пережите, раз ви боїтесь думати про давно минуле нещастя — у вас є пам'ять на почуття, або емоційна пам'ять»[2].
Емоційна пам'ять впливає на формування особистості людини. Вона дає змогу людині регулювати свою поведінку залежно від раніше пережитих почуттів. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають як спонукальні сили або до здійснення тієї чи іншої дії, вчинка, або до відмови від дії, якщо з нею пов'язані негативні переживання в минулому. Емоційна пам'ять — найважливіша умова духовного розвитку людини. Якби людина забувала почуття радості й задоволення від зробленого благородного та морального вчинку, так само як і муки сумління, спричинені поганим вчинком, то вона мала б слабку спонуку до нового здійснення благородних справ і утримання від поганих, антиморальних.
Відтворені (або вторинні) почуття можуть відрізнятися від первісних як за силою, так і за характером, змістом. За силою відтворене почуття може бути слабкішим або рівним первісному.
Прикладами тут можуть бути такі життєві факти, коли сильне й глибоке горе, сильна радість з часом слабішають у нашій пам'яті. Горе змінюється смутком і сумом, радість — спокійним задоволенням. Вторинне почуття може мати ту саму силу, що й первісне. Це буває тоді, коли пережите раніше почуття пов'язане з подіями й фактами, які мають життєво важливе значення.
Образна пам'ять. Образна пам'ять — це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою. Зорова і слухова пам'ять найчіткіше проявляються в усіх нормально розвинутих людей, а розвиток дотикової, нюхової і смакової пам'яті пов'язаний переважно з різними видами професійної діяльності (наприклад, у дегустаторів харчової промисловості) або спостерігається в людей, позбавлених зору й слуху. Яскравим прикладом їх виняткового розвитку є Ольга Скороходова.
Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників.
Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» — образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мелодію і т. д.
Точність відтворення об'єктів, що сприймаються, тобто відповідність образу оригіналу, істотно залежить від участі мови при закріпленні в пам'яті сприйнятого. Найважливішу роль тут відіграє правильне пояснення того, що сприймається. Шкільна практика підтверджує це положення. Школярі, що сприймають предмет без словесного пояснення, як правило, відтворюють його образ неточно, фрагментарно (уривчасто).
Словесно-логічна пам'ять. Словесно-логічна пам'ять виражається в запам'ятовуванні і відтворюванні думок. Думки не існують поза мовою, поза тими чи іншими словами та виразами. Тому такий вид пам'яті називають не просто логічним, а словесно-логічним.
Відтворення думок не завжди відбувається в тому самому словесному виразі, в якому вони були спершу висловлені. В одних випадках запам'ятовується і відтворюється лише загальний смисл, суть виражених думок, а буквальне словесне відтворення їх не потрібне. В інших — запам'ятовується і відтворюється не тільки загальний смисл змісту, а й точне, буквальне словесне вираження думок (заучування напам'ять). Однак буквальне відтворення словесного матеріалу може відбуватися без розуміння його смислу, тоді заучування буде вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням. Істотну роль при цьому відіграє рівень мовного розвитку. Чим менше розвинута мова школяра, тим важче йому виразити смисл своїми словами. Але в цьому випадку й важливо спонукати дитину переказувати навчальний матеріал своїми словами.
Запам'ятовування смислу — це запам'ятовування загальних і суттєвих сторін та ознак матеріалу й відвертання від деталей і малозначущих індивідуальних його ознак. Виділення суттєвого залежить від розуміння самого матеріалу, того, що в ньому є найважливішим і значущим, а що — другорядним. Отже, запам'ятовування і відтворення смислового матеріалу тісно пов'язано з процесами мислення, з розумовим розвитком людини, із запасом її знань. Діти, особливо молодшого шкільного віку, самостійно виділяють окремі істотні ознаки з великим трудом, їм необхідна допомога вчителя. Що ж до деталей, то діти запам'ятовують і відтворюють їх нерідко дуже добре, надають їм непропорційно великого значення, особливо коли ці деталі мають яскраву наочність, конкретність і емоціональний вплив.
Довільна і мимовільна пам'ять. Ці види пам'яті розрізняються залежно від мети та способів запам'ятовування і відтворювання. Якщо не ставиться спеціальна мета запам'ятати й пригадати той чи інший матеріал і він запам'ятовується пасивно, немовби сам собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, — така пам'ять є мимовільною. Якщо ставиться спеціальна мета запам'ятати, застосовуються відповідні мнемічні (від грецького слова «мнеме» — пам'ять) прийоми, робляться вольові зусилля — така пам'ять буде довільною.
Мимовільна пам'ять у своєму розвитку передує довільній. Весь життєвий досвід дитини спочатку грунтується в основному на мимовільній пам'яті й набувається дитиною без спеціального наміру запам'ятати і без спеціальних зусиль. Однак у свідомій активній діяльності, у засвоєнні системи знань, умінь і навичок (наприклад, у навчанні) довільна пам'ять займає провідне місце'.
Короткочасна й довгочасна пам'ять. Спостереженнями і експериментальними дослідженнями було встановлено існування двох видів пам'яті: короткочасної пам'яті (КП) і довгочасної пам'яті (ДП).