Передраковий стан

Передраковий стан

Передрак — це різні процеси і стани, які передують злоякісним пухли­нам і нерідко на них перетворюються. Цей термін з'явився 1896 р. на Між­народному конгресі дерматологів у Лондоні, коли В.Дюбрейль кератози назвав передраком. 1911 р. І. Орт назвав передраком виразку шлунка. У 20-х роках стверджувалося, що рак не виникає в здоровому органі. Л.М.Шабад (1967) вважав, що рак має свій передрак, але не кожний пе­редрак переходить у рак.

Виділено 2 форми передраку: облігатний (обов'язковий), тобто захво­рювання, які неминуче переходять у рак, і факультативний, коли перед-пухлинні стани не обов'язково переходять у рак.

Л.М.Шабад (1967) виділяв 4 стадії, періоди розвитку ракової пухлини. І стадія — дифузна гіперплазія. На її тлі мультицентрично виникають мі­кроскопічні фокуси розростання малодиференційованих клітин, це II ста­дія — локальні проліферати. Проліферати збільшуються і зливаються, та­ким чином утворюючи вузол з експансивним характером росту, це III ста­дія — доброякісна пухлина. Потенція росту новоутворень різна: одні протягом усього життя залишаються доброякісними, інші — досить швид­ко малігнізуються і стають злоякісними — IV стадія розвитку.

Відома також схема послідовності морфологічних змін розвитку пухли­ни: нормальний епітелій — дисплазія — карцинома in situ- карцинома з мікроінвазією — мікрокарцинома — передклінічна карцинома — інвазив-на карцинома.

Ці уявлення про передрак дають надію на профілактику раку шляхом виявлення і лікування хворих із передраковими станами. Це положення і понині є головним у концепції протиракової боротьби.

Але багаторічна робота з виявлення і лікування передпухлинних захво­рювань, як вважали провідні онкологи колишнього СРСР М.М.Блохін і М.П.Напалков, не дала відчутного наслідку щодо зниження захворювано­сті на злоякісні пухлини, а навпаки, як свідчить досвід, вона невпинно зростає.

Останнім часом завдяки успіхам експериментальної онкології морфоло­гічні дослідження показали можливість виникнення раку різних органів без попередніх морфологічних змін у них. Це послужило підставою для сумніву щодо правильності чотиристадійної схеми Л.М.Шабада про ви­никнення ракової пухлини. Також доведено, що сучасні канцерогени спричиняють рак різних органів навіть при одноразовому їх уведенні шляхом двостадійного канцерогенезу. Багатостадійність не спостерігається і при ві­русному бластомогенезі. Низка фактів свідчить про те, що більшість зло­якісних пухлин виникає не внаслідок хронічних захворювань, a de novo.

Положення — лікування передраку є профілактикою раку — хоча на практиці і не дуже ефективне, все ж таки ще має залишатися діючим. Практична медицина зобов'язана орієнтуватися поки що на цей принцип. Для виявлення пухлин на ранніх стадіях необхідно проводити якісніші профілактичні огляди всього населення, "поголовне" ендоскопічне обсте­ження, як це робиться в деяких країнах (Японія), і вдосконалювати мето­ди діагностики. Це і дасть змогу поліпшити результати лікування.

Профілактика. Виділяють 3 етапи і 3 напрямки профілактики злоякіс­них пухл ин.

І етап — запобігання появі атипових клітин і клітинних проліфератів як основи для злоякісного росту. На цьому етапі особливого значення на­бувають такі види профілактики, як суспільна (загальнодержавна) та осо­биста. Це — первинна профілактика (деканцерогенізація повітря, води, грунту, продуктів харчування), її мета — максимально уникнути впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, боротися за нормальну екологічну обстановку.

II етап — своєчасне виявлення клітинних проліфератів (тобто передра­ку) і адекватне лікування осіб із передбластоматозним станом. Хворі, які не лікувались або не оздоровлені, мають постійно бути на диспансерному обліку.

III етап — запобігання прогресуванню виявленої пухлини шляхом за­стосування оптимальних методів лікування.

Індустріальний напрямок профілактики полягає в тому, щоб звести до мінімуму появу і вплив на людей промислових шкідливих канцерогенів (будівництво підприємств із надійними захисними спорудами, сучасною технологією переробки шкідливих продуктів та їх утилізацією; автомати­зація шкідливих ділянок виробництва; конструювання двигунів, які най­менше забруднюють атмосферу продуктами неповного згоряння; побудова міст та озеленення вулиць, що добре провітрюються.

Гігієнічний напрямок — дотримання правил особистої гігієни, боротьба зі шкідливими звичками.

Клінічний напрямок — це виявлення і оздоровлення хворих із перед-бластоматозними станами.

Види новоутворень

Сучасна класифікація пухлин базується на клінічному і морфологічно­му принципах. Усі новоутворення поділяють на доброякісні та злоякісні.

А. Доброякісні новоутворення (tumor benignus) називають за тими тка­нинами, де вони виникли, і додають суфікс-ома: з жирової тканини — ліпома; з м'язів — міома; із судин — ангіома; з нервів — невринома; з хря­ща — хондрома і т.д. Поверхнево розміщені доброякісні новоутворення здебільшого мають округлу форму, чіткі контури, вони безболісні, рухомі, оскільки не зв'язані з оточуючими тканинами; регіонарні лімфовузли не збільшені, метастазів не буває.

Доброякісні новоутворення за клітинною структурою майже не відріз­няються від тканини, з якої виникли; ростуть, як правило, повільно (впро­довж декількох років, досягаючи інколи значних розмірів), експансивно, тобто не вростають у суміжні тканини та органи, а лише відтісняють їх, мають капсулу різної товщини. Вони не впливають на загальний стан ор­ганізму. Клінічне можуть виявлятись ознаками здавлення сусідніх порож­нистих органів, великих судин, нервів. Інколи доброякісні новоутворення можуть порушувати функції органів чи систем організму, навіть бути загро­зою для життя (здавлення органів середостіння, головного мозку тощо).

Б. Місцеводеструктуючі пухлини (раніше їх називали "потенційно зло­якісними", "напівзлоякісними") за морфологічними ознаками є доброякіс­ними, але за інфільтративним ростом та клінічним перебігом (з частими рецидивами) більше схожі на злоякісні. Це десмоїдні фіброми (агресивний фіброматоз), які незалежно від розмірів пухлини деякі автори називають фібросаркомою І стадії; фіброми носогорла і міжм'язові ліпоми, що дифу-зно інфільтрують сусідні тканини і рецидивують; гігантоклітинні пухлини;

гемангіоендотеліоми; аденоми бронхів.

В. "Рак на місці" (Cancer in situ-cr is) — це преінвазивна пухлина, тоб­то вона перебуває в неінфільтративній фазі розвитку і локалізована лише в межах слизової оболонки. Найчастіше діагностується в ділянці шийки матки завдяки широкому застосуванню кольпоскопії.

Г. Злоякісні пухлини (tumor malignus) розділяють на 2 великі групи:

1-ша — епітеліальні, що розвиваються із залозового або покривного епіте­лію, — рак (cancer, carcinoma); 2-га — сполучнотканинні, мезенхімальні — саркома (sarcoma — від грец. sarcos — м'ясо) — osteosarcoma, neurosarco-ma, angiosarcoma тощо. До групи мезенхімальних пухлин включають та­кож гемобластози (в основному лейкози, неходжкінські лімфоми, лімфог­ранулематоз). Слід відзначити, що в більшості зарубіжних країн терміном "рак" називають усі злоякісні пухлини незалежно від їх тканинного похо­дження. У нашій країні раком називають лише епітеліальні пухлини.