Як зрозуміти, чи любимо ми Бога? Якщо я люблю Бога, то я все навкруг буду любити, і ніщо не поставлю вище. Любов до всього світу і людей – знак, що я Бога люблю більше всього.
С.М. Лазарєв пише: “Ми молимося не для того, щоб більше одержати людського щастя, а навпаки – для того, щоб відрішитися від нього, зменшити залежність і відчути, що є щастя більш високе і більш довговічне ніж будь-які людські цінності. Людина починає так молитися і я бачу, як вона перемагає хворобу. Вірогідно, вона теж не встигла прочитати всі священні книги і всі наукові праці. Страх перед майбутнім, страх перед смертю, невпевненість в своїх силах заважають людині на шляху до виздоровлення. Відкиньте сумнів про свої сили. Ваші сили визначаються Вашим бажанням. Якщо у Вас велике бажання змінитися, ви переможете хворобу. Перестань те боятися майбутнього. Через страх, жаль, незадоволення витікає дуже багато енергії. А вам вона потрібна зараз для того, щоб працювати над собою. Не бійтеся своєї смерті. Ваше “я”, котре зв’язано з Вашим тілом, не є єдиним. Ваше вище, істинне “я” знаходиться за межами часу. Воно вічне і перебуває в Богові і в любові. Якщо кількість любові в душі менша, ніж раптове щастя, підвищена залежність від людських цінностей розбиває душу і вбиває тіло дуже скоро. Ми не знаємо, що щастя убиває швидше ніж нещастя. Ідеологія, світогляд і характер людства в теперішній час, судячи по всьому, не дають можливість кожній людині накопичити в душі кількість любові, що дозволяє не залежати від того масштабу людських благ, які чекають людство в найближчому майбутньому. І наскільки більше кожен з нас докладає зусиль для того, щоб привести в порядок свою душу, настільки тим самим допомагає всьому людству в подоланні майбутніх епідемій, хвороб і війн.
Бог є любов, людина є свідомість. Весь Всесвіт – це форма свідомості, часу і матерії. Свідомість розділює світ на праве і ліве, світле і темне, возвишене і найнижче. Істинна любов не порівнює, не оцінює і не критикує по простій причині: вона за межами простору і часу. В ній все єдине: і прекрасне і найгірше, і добро і зло. Агресія з’являється, коли є можливість порівняти і оцінити ситуації. Порівняння можливе при наявності простору і часу. І якщо людина хоче жити ідеалами благородства, чистоти, хоче бачити світ лише прекрасним, то вона живе уже не любов’ю, а розумом, свідомістю. Чим сильніше людина обожнює добро, тим сильніше вона ненавидить зло. Чим сильніше ми молимося на добро, тим швидше воно стає злом. Жінка закохується в чоловіка і малює його образ лише світлими фарбами. І чим більше вона захоплюється його духовністю, благородством і красою, тим більше високомірності і презирства відчуває до інших мужчин, в котрих вона бачить низьке, недосконале. Чим більше вона захоплюється цінностями розуму, тим більше вони витісняють любов з її душі. Найменший недолік в коханій людині викликає роздратованість і невдоволення. Постійно зростаюча агресія кінець кінцем руйнує розум”.
В чому зміст нашого первородного гріха, як трактує С.М. Лазарєв. Чоловік і жінка бігають голі по лісовій галявині, поїли щось, потім почали стидатися, а потім ще й согрішили. Правда, дякуючи цьому, ми всі з вами на грішній Землі живемо, і всі ми винні перед Богом уже з народження.
Людина перебувала в раю і була без гріха, поки не скуштувала плоди пізнання, плоди добра і зла, тобто людина скуштувала плід розуму, свідомості. Свідомість сформувалась, виділилась з любові, і в ній оформились розум, простір і матерія. З’явилось особисте, індивідуальне “я” і це “я” стало порівнювати, оцінювати, аналізувати. З’явилась соромливість, як результат оцінки ситуації. Людське “я” стало працювати на себе. З’явилася можливість пізнання, свідомість зробити самоціллю. Людське вичленилося з Божественного. І це дало різке прискорення розвитку, але одночасно – спокусу головною метою зробити свідомість, а не любов. Наше почуття любові завжди має два прошарки – Божественний і людський. Через сексуальний потяг, бажання розмножуватися ми одержуємо сильний імпульс до розвитку всього людського і живого. Але якщо в цьому імпульсі людська насолода стає головною, то настає сильний ривок в користь свідомості, а не любові, тобто невірне відношення до своїх сексуальних почуттів може непомітно і швидко зробити нас рабами всього людського. І тоді любов Божественна витісняється любов’ю людською, з ревністю, страхом, ненавистю і презирством.
Говорячи простою мовою: коли людина не мала індивідуальної свідомості, любов для неї завжди була важливішою, людське не закривало Божественне. Чим далі людина іде в розвитку, тим краще стає її тіло, її дух і душа. І тим більша спокуса орієнтуватися на вищі людські цінності як на первинні. І подолання в кожному з нас первородного гріха є подолання підвищеної орієнтації на простір, час і матерію, на свідомість, на вищі людські цінності. І це можливе при безперервному прагненні до любові і до Бога. Повинна проводитися постійна робота з збереження і збільшення любові.
По Біблії, в історії нашого світу є два головних гріха. Один гріх – це гріх Адама і Єви, другий – це гріх, здійснений ангелом, що перетворився в диявола, тобто це гріх уже всього Всесвіту. Дияволом став найрозумніший і талановитий ангел, тобто той, у якого свідомість була розвинена більше, ніж у інших.
Ми всі носимо в собі першопричину. І в основі свідомості лежить любов. І поки ангел відчував свою єдність з Богом, він був ангелом. Але потім розум вирішив відділитися від любові, і ангел оголосив себе Богом, тобто Богом він назвав своє вторинне “я”, свої здібності, свій інтелект.
Дерево, котре позбавлене свого коріння, спочатку чорніє, а потім розпадається. Так що дияволізм – це не особистість, а тенденція до помилкового розвитку. Як би не возвеличено було людське, воно завжди буде вторинним у відношенні до любові.
Переважно найбільші духовні досягнення були зв’язані з релігійним пізнанням світу. В буддизмі, наприклад, досягнення стану Будди є подолання залежності від всіх форм свідомості. Це дає відчуття щастя. Це і є відчуття Божественного в нашій душі. Подібне відчуття є у кожного з нас, коли ми прощаємо того, хто нас зродив! Подібне відчуття переживають жінки, котрі люблять чоловіка з усіма його недоліками і досягненнями. Коли ми любимо навколишній світ у всіх його проявах, то наша любов перестає залежати від навколишнього світу і від свідомості в кінцевому рахунку. Наскільки ми бачимо Бога у всьому, настільки яскравіше Божественне в нашій душі. Ми жодної хвилини не повинні забувати, що тепле почуття любові, яке ми носимо в своїй душі, буде завжди важливіше від найбільш масштабної і важливої інформації. Вчімося більше відчувати, намагаючись відкидати думки, позбавлятись від їх впливу.
За Біблією змій спокусив жінку, сказавши, “що відає Бог, що дня того, коли будете з дерева в раю ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро і зло”, щоб людина як той ангел, що став дияволом, спробувала своїм розумом осягнути недосяжне. Бог дав нам можливість зробити вибір і дійти до висновку, що, користуючись розумом без любові в душі, зазнаємо лише страждань. Боротьба людини з дияволом – це боротьба кожного з самим собою. Диявол – це гордість, що спонукає нас виділяти себе з-поміж інших, надмірність у відношенні до людей, впевненість в тому, що прожити можливо без Бога, користуючись власним розумом. Проте серед наших знайомих є люди, що не відзначалися особливими розумовими здібностями, не закінчували вищих навчальних закладів і не мали особливих матеріальних статків, проте були щасливі в сімейному житті, вони вірили в Бога, дякували Йому за все, що мають, очі їхні світяться любов’ю до людей і всього навкруг.
Завантажити реферат