Важку дорогу обрала людина, тернистий шлях, шлях пізнання самої себе, на якому завжди є можливість вибору і на якому кожного супроводжує Божа Любов і Божа допомога. В цьому дуже легко переконатися. Запитаймо самі себе: “Чого мені найбільше хочеться?” І серце нам підкаже – Любові, підтримки, затишку, душевної рівноваги. Можливо дехто скаже, що вершина життя – це гроші, бо вони створюють всі блага. Так, але ці блага тимчасові. Там, де є гроші, є користь, обман, зрада, підлість, а це вже не Любов. Навіть найжорстокіші люди не хочуть опинитися на місці своїх жертв. Вони відчувають після кожного свого підступного вчинку, як десь всередині щось обірвалося, але розум заспокоює їх, впіймавши в чергову пастку.
Згадаймо, як в дитинстві ми захоплювалися казками. І, напевно, найбільше всім подобалося, що дурний Іван вдало долав труднощі, перемагаючи зло любов’ю і добротою, і врешті-решт досягав того, про що й не мріяв.
Казки створив народ. Отже, авторство не належить окремій людині. Нас ще не було на світі, а життєві настанови вже чекали в казках. І на це теж Божа воля.
Чому ж тоді Іван дурний? Бо він говорив правду. Як він долав перешкоди і труднощі? Спокійно, весело, без підлості, завдяки смекалці, не намагаючись з когось покепкувати, або обдурити. Люди ж чомусь забувають, що казки теж до чогось готують, щось підказують. Вони палають бажанням керувати світом, а світ не підкоряється їм. З цього напрошується дуже простий висновок: ні про що не мрійте, нічим не журіться, позбавте себе страху перед життям, ніколи не робіть зла, любіть всіх такими, як вони є. Ви скажете, що неможливо, наприклад, любити п’яниць, жебраків, людей підлих, гидкий і непривабливих. Запам’ятайте, вони такі по Божій волі. Це їх випробовування, і воно їм буде по силі, якщо приймуть Бога в своє серце.
“Всі ми члени тіла Хрестового” – за свідченням Біблії. Отже, одна частина нашого тіла є такою непривабливою, і ми повинні її сприймати, бо інакше станемо каліками. Ось, наприклад, такі природні вади, як сутулість, повноту, родимі плями на обличчі чи щось інше, ми намагаємось приховати від стороннього ока. Нікому навіть не приходить в голову насильницьким шляхом, котрий принесе шкоду всьому організму. Зрозуміло, не всі можуть бути зовні привабливими, та все ж вони єдині з нами. Любов до них як любов до себе. Всі ми підтримуємо один одного, як клітини одного організму. Якщо ж знайдеться бунтівник і кине виклик всьому організму, він просто зникне, бо не виконує свою функцію. Організм викидає клітини, що відмирають. Живі ж клітини повинні виконувати своє завдання, як скажімо, кожна деталь в автомобілі. Тільки коли ми єдині, життя починає ритмічно пульсувати.
Чомусь в суспільстві склалася така тенденція, що, досягнувши відповідного рівня, людина починає ставити себе вище інших, в ній з’являється зверхність, бажання когось повчати, осуджувати. І тут знову чекає пастка. Ця зверхність є тільки проявом недосконалості оточення, яке ми створили в уяві своїми думками. Кожен, кого ми возвеличуємо, свою велич бачить в наших очах. А це може бути лише тоді, коли ми заздримо і показуємо свою нікчемність, дозволяючи себе ображати. Якщо ми осуджуємо когось, то насправді виявляємо самозахист.
Життя складається з падінь і злетів. Хто сьогодні спіткнувся і впав, сам обирає: чи йому піднятись, чи дати себе втоптати в болото. Велику роль тут відіграє ваша гординя. Приймете все з образою, ненавистю, впадете в розпач – значить ви відмовились від себе. Шукаючи виходу, одні гублять себе в горілці, розпусті чи наркоманії, інші – шукають допомоги у ворожок. Гординя не дозволяє їм прийняти приниження, розум будує різноманітні варіанти, щоб знову возвиситись, піднятись. В уяві ви вже бачите, як з ненавистю розправляєтесь в тому, хто винен в вашому падінні. Ви починаєте боротьбу з вітряками, як герой Сервантеса. Відмовляючись від себе, розчаровуючись в житті, намагаючись навіть його позбутися, ви забуваєте, що життя вам дароване Богом. Бог веде вас по житті, Він поруч, повірте йому, не опирайтесь обставинам, прийміть їх. Знайте, що Бог найкраща опора у всіх ваших нещастях. Але ви думаєте інакше, вам хочеться, щоб кохана людина стала вашою власністю, ви обожнюєте її. Але тому, що ви дуже цього хочете, від вас обов’язково відмовляться, принижуючи вашу гідність.
Ніхто і ніщо в світі не може належати нам. Ми лише користуємося речами і спілкуємося з людьми, не маючи права вимагати. Все є лише зміною декорацій. Вивчати треба власну особистість. Якщо оберете себе, обов’язково переможете, якщо ж метою є інша людина – зазнаєте поразки. Жодна людина в світі не варта того, щоб її поставити вище Бога, Божественної любові. Любов плотська ніколи не може бути метою. Володіти кимось – не мета. Тільки володіти собою, ні від кого не залежати, ні від кого нічого не вимагати, вміючи жити в самотності так, якби з вами був весь світ і одночасно бути з усіма, відчуваючи себе самостійною, але невід’ємною часткою Всесвіту – ось мета.
Лікуйте всі хвороби любов’ю. Не намагайтесь шукати вигоди, її просто не існує.
Життя – це свобода, свідомість, блаженство, але тільки не закон. Якщо ми можемо відчувати і підтримувати постійний страх, то чому не можемо відчувати спокій, блаженство? Чіпляючись за когось, ми вибираємо тимчасове, тлінне. Життєві насолоди скоро зникають, а з ними і користь, яку вони приносять. Тоді людина опиняється на роздоріжжі: її викинули як непотріб, зневажили. Що ж тоді? Далі настає існування, розчарування у всьому і водночас бажання покорити того, хто відмовився від вас. Це також чергова пастка нашого розуму. Чіпляючись за когось, ми заважаємо йому знайти себе і забуваємо, що ми створені для щастя
Казковий герой долав перешкоди весело. Усміхніться і ви. Спостерігайте. Чіпляючись, ми створюємо причину, не чіпляючись – звільняємось. “Мій”, “моє” – створює “его”. Якщо перестати називати течі моїми, “его” зникне. Той, хто вирішив бути розумним, уже розумний.
“Пізнай себе” – означає, що тебе немає. Якщо тебе немає, то нащо бунтувати.
Уявіть, що вам сниться сон. Сон закінчився, ви прокинулись і, ніби в кіно побачили витвір свого розуму. Сон наяву – це наше життя. Не втручайтесь, тільки спостерігайте. Або уявіть себе в театрі. Готовий сценарій. Ви глядач, отже не маєте права його змінити. Ви спостерігач. Так і в житті. Поки ви не вимагаєте, не показуєте свою агресію, сценарій не міняється.
Любов не судить, вона приймає все. Даруєте любов – одержуєте її, і навпаки. Ми хочемо одержати, а треба віддати. Що віддаємо, те одержуємо. Не вимагайте нічого і не ображайтесь, бо з нами поводяться так, як ми того вартуємо. Живіть миттю і не намагайтесь жити майбутнім. Не живіть в уяві. Просто спостерігайте себе. Поки ви будете намагатись іншим нав’язувати себе, вимагати від них уваги, ви втрачаєте себе, захворюєте. Найкращі ліки для вашої – образа, зрада, підлість, обман і навіть висока посада. Чому посада ліки? Ви піднялись на вищу сходинку, досягли рівня, який для декого є вершиною. Більшість людей в такому випадку показують своє справжнє лице. А що далі? Вища сходинка недосяжна нижча – пов’язана з обманом, зрадою, підлістю. Отже, у вас з’являється ненависть і жага помсти – одна з причин одержати невиліковну хворобу. Легше, якщо ви зразу впадете вниз, бо поруч опиняться ті, хто не раз постраждав з вашої ласки. І тут почнеться цікава казка. Доведеться почути правду, яку колись боялися вам сказати в очі, бо мусили говорити лише те, що вам подобалося. Помститися ви вже не в силі – всі сходинки закінчилися. Залишилося лише зробити висновок: в житті немає вершини. Якщо ви вже все втратили, до чого так прагнули, - не опирайтесь, не протестуйте, прийміть життя таким, як є.
Завантажити реферат