Ідіть до Бога, вірте Йому, бо ніщо не стається без вашого бажання. І тільки ви вирішуєте, коли настане кінець стражданням. Замиість того, щоб іти з вірою до ворожки, прийдіть з вірою до Бога, і найсильніша ворожка проти вас буде безсилою. Не можна одночасно служити Богу і мамоні. “Я, Господь Бог твій; не будеш мати інших богів, крім Мене”, - гласить перша заповідь Божа.
Видимий світ ми сприймаємо, бунтуємо і опираємося йому, оцінюємо і порівнюємо, засуджуємо і виправдовуємо. З цього з’являється зневіра, розпач і безсилля перед обставинами. Подумки ми звертаємося до Бога, з надією чекаємо на Його допомогу, хоч ніхто Бога не бачив. Бог невидимий, але Його присутність відчутна всюди. Особливо після молитви приходять полегкість і внутрішній спокій. Відкрийте Богу своє серце щирістю і простотою, віддайте Йому свою любов, і Бог прийде до вас, дасть відповіді на всі запитання. Господь приходить до людини простої, покірної і смиренної, котра не підносить себе високо. Така людина радіє, як дитина за всіх кому добре, вдячна за щастя жити і любити подарований Богом світ. Людям з освітою дуже важко стати такими, бо вони заклопотані буденщиною і закохані в себе та свою надзвичайність. А як багато колишніх високопоставлених осіб, виходячи на пенсію і нарешті позбувшись влади та впливу, починають аж тепер розуміти, що життя пройшло даремно. Розплатою за все стає внутрішнє опустошення. А істина одна: хочеться любові, підтримки, хочеться бути потрібним. Навіть в своїх сім’ї такі особи перевагу надавали грошовому розрахунку, позбавивши і рідних дітей можливість знайти себе в житті.
Всі ми в дорозі до Бога але найкоротшу дорогу бачать лише ті хто прозрів, хоч таких ще досить мало. Більшу частину поки що складають такі, що вуха мають та не чують; очі мають, та не бачать.
Якось, в черзі, я завела розмову з жінкою-пенсіонеркою, яку звали, як я потім дізналася Марією. Знаючи, що випадкового в житті нічого не буває, я завжди серйозно до всього відношуся. Розмова зайшла про теперішні проблеми, а так як просто перед нами двері зачинилися на обідню перерву, часу на бесіду вистачило. Жінка розповіла, що залишилася вдовою. Виховала двох синів. Вищої освіти в неї не було. Намагалася завжди жити чесно і дітей своїх цьому навчала. У важкі хвилини подумки зверталася до Бога. І от одного разу вона відчула, як після молитви, коли нікого не було вдома, їй захотілося писати. Жінка взяла ручку і почала записувати ніби під диктовку, не розуміючи, що з нею коїться. А коли прочитала – не повірила своїм очам. Це була віршована відповідь чи послання на її думки-запитання. Зараз пані Марія має вже цілий списаний зошит. Один з віршів вона прочитала напам’ять і як зразу зрозуміла, що саме мені в даний час адресовані ці слова. Ось вони:
О, людино, люба!
Ти Моє творіння.
В тобі все Моє успіння,
Яке миле лиш мені.
Не тривожся й не переживай,
А на Мене, на Христа
Всю надію покладай
І всі утиски Мені віддай.
О, людино, Моє ти творіння,
О, яка ти не надійна,
Не постійна у думках
Тому сльози на очах.
Сльози на очах тому,
Що ще віра не стійка,
А на серці є ще туга,
Бо не маєш Ти Мене за друга.
О, людино, не забудь
Про спасіння ти Моє
І що друг, Спаситель,
Відкупитель Я твій є.
Думаю, це послання не для однієї людини, а для всього людства. Стійка віра так необхідна нам. Напевно, вже досить придумувати собі нещастя, треба вміти приймати в житті все, як закономірне явище. Головне нікому не завдавати болю, щоб совість наша залишалася чистою. А це можливо лише тоді, коли будь-яке приниження заради збереження любові нас не злякає. Бо тільки через приниження ми позбуваємося гордині, котра є початком всякого зла. Зніміть пихату маску, котра заважає вам жити. Не будьте заклопотані, бо жодної проблеми ви не здатні вирішити. Все починає складатися в вашу користь лише тоді, коли ви перестанете себе виставляти. Не пливіть проти течії. Зла є ще дуже багато, а ви намагайтесь жити так, щоб нікому через вас не стало погано. Найкраща подушка, як гласить народна мудрість, – чиста совість. А для цього треба терпіти, прощати і любити, як робив це наш Спаситель. Наше спасіння в наших руках. Тож врятуймо себе і все людство.
Зло є однією з частинок людини і розміри зла залежать від кожного зокрема. Викоренити насильно його неможливо. Тільки збільшуючи любов і доброту, вдасться зменшити кількість зла в собі, а згодом кількість зла в собі, а згодом і позбутися його. Бог створив людину не для страждань. Якщо ж ви страждаєте, значить не ж ви страждаєте, значить не розумієте і не виконуєте правила та вимоги, поставлені перед вами вищими силами.
Справжня релігійність вимагає безмежної віри в Бога і постійного служіння Йому. Таку обітницю взяли на себе монахи. Вони, молячись за нас, несуть спасіння і своїй родині, і всьому людству. А чи може бути релігійною людина, що живе веде звичайний спосіб життя? Думаю, святе життя в миру можливе, і приклад такого життя дав нам сам Спаситель, коли був серед людей. В своїх молитвах до Отця Ісус завжди говорив “…нехай буде воля Твоя”. Ніяких своїх бажань не виявляючи, Він твердо знав, що воля Отця завжди вірна і веде до спасіння. Така віра дає можливість діятись Божій волі, позбутися думок та бажань, щоб нещастя та страждання назавжди покинули нас.
Робіть світ навколо себе таким, яким ви хотіли б його бачити. Не чекайте, що це зробить хтось, починайте з себе, і навколо вас люди зміняться. Поганих людей не буває, на все, що стається Вища воля. Поганим є наше неправильне прийняття подій і реакція злом, а не добром. Цим ми виступаємо проти Бога, Його Вищої волі.
Погано, якщо помирають дорогі нам люди, і сприймає це кожен по-своєму. Та не забувайте: ми в дорозі, в дорозі до Бога. По цій дорозі багато зупинок і на кожній хтось виходить. Нашої волі немає ні на життя, ні на смерть. А на похоронах часто можна побачити виняткові артистичні сцени, тобто гру на публіку. Звичайно, ніхто нікому не порадник, як сприймати горе, проте справжнього болю вам ніколи не вдасться приховати від стороннього ока, навіть якщо ваша реакція не буде такою буйною.
Ви плачете за втраченим, бо не вірите в майбутнє. Дайте минулому залишитись хорошим і вірте, що поруч – Бог. Він дав вам минуле і дасть все, що треба, щоб вам було добре, а ви ладні себе закопати, щоб потрапити в чергову пастку свого розуму.
Кожен з нас творить добро чи зло, тим самим виховуючи один одного, лікуючи свої душі. Проте вибір завжди за нами. Відповідаючи злом на зло, проклинаючи когось, ми зазделегідь плануємо для себе те, що бажаємо комусь, і одержуємо завжди за спричинене зло ще гірший варіант ніж зазнали наші жертви. Тобто всі сплачують по своєму рахунку. А тоді плачемо: “Боже! За що?” Замість того, щоб сказати: “Дякую, Господи, за урок!” Скажете: “Як? Приймати образи, підлість, приниження і дякувати?” Так, дякувати, бо це єдині ліки для спасіння Вашої душі, обрані Вищою силою. А щоб прийняти їх не було так гірко, уявіть, що Сам Бог говорить устами вашого ворога, як батько карає своїх дітей для їхнього ж блага, а вони, люблячи Його, схиляють свої голови в покорі.
Завантажити реферат