Теорія фольклору

Поетика часу та простору

Коли жанрова структура фольклору виявилася непридатною як основа відтворення його художньої системи, постає питання, чи не сприятливіші для цього явища художнього часу та простору. Справді, хоч певні особливості втілення часу та простору притаманні всім фольклорним жанрам, але їх всюди сутність у фольклорі можна розглядати і як наджанрову, бо існують об’єктивні особливості, наприклад, художнього часу оповіді, пісні, драматичного дійства, незалежні від тих жанрових форм (типів художньої форми), в які оповідь, пісня, драматичне дійство виливаються. З іншого боку, кожний твір має свою конкретну реалізацію художніх часу та простору, а можливі, як побачимо, і певні єдності часу і простору (хронотопи) на рівні міжжанровому або загальнофольклорному. Таким чином, час і простір національного фольклору виявляють певну ієрархічність – а це вже одна з ознак формування системи.

Нагадаємо, що у фольклорі феномен художнього часу виникає внаслідок взаємодії особистого (фізіологічного або парцептивного) часу виконавця (або виконавця і слухача) та внутрішнього часу твору. Цей останній є часовою характеристикою подій, змальованих у творі, і характеризується тривалістю, неперервністю або дискретністю, скінченністю або "вічністю", відкритістю або замкненістю. Цей внутрішній час твору, в свою чергу, співвідноситься з "історичним часом" – часом, який зображені події займали (або б мали зайняти) в реальній дійсності, а з іншого боку – і часом виконання твору.

Деякі спостереження над особливостями художнього часу в окремих жанрах українського фольклору викладено було вище, при розгляді цих жанрів (5.8; 6.3; 6.4; 7.1 та ін.). Узагальнюючи подібні спостереження, отримуємо наступну схему.

Таблиця 9 . Художній час деяких жанрів українського фольклору

Етіоло- Ча- Дума Лірична пісня, Есхатоло-

гічнІ рівна Істо- коломийка, гічні

хрис- казка ричний частівка християн-

тиян- пере- Обрядова поезія ська ле-

ські каз Народна драма, генда,

та мі- Нове- голосіння духовний

фоло- лістич- вірш,

гічнІ на каз- Моралістичні "псальма"

леген- ка християнські

ди Істо- легенди

рична

пісня Моралістичні

Хрис- "псальми"

тиян-

ська

легенда

про ге-

роїв

Біблії

Балада

Міфоло-

гічна

легенда-

меморат

Хоч на подібній схемі можна відбити, зрозуміло, лише найпростіші і для кожного жанру надто вже узагальнені характеристики художнього часу, вона дозволяє помітити й певні закономірності. Перша: із втратою українським фольклором билин у ньому збереглася лише одна "замкнена" (не відкрита в сучасність) форма минулого художнього часу, а саме міфічний час чарівних казок. Час історичних переказів, легенд християнських і міфологічних так чи інакше "відкритий" у сьогодення оповідача та слухача, теж саме в українській народній епіці. М. М. Бахтін зазначав, що епічний час "відгороджено абсолютною гранню від усіх наступних часів, і перш за все від того часу, в якому знаходяться співець та його слухачі". Він "замкнений, як коло" 14. Проте ці спостереження не поширюються на думи, дія котрих мислиться співцями та слухачами не в умовному епічному, а в реальному історичному часі і в котрих, як згадувалося, навіть прохання до Бога звільнити християнських невільників звучало і в XIX ст. як сучасне та актуальне. Так само і прадавня "епоха творіння" (язичницька, християнська, двовірна) була у свідомості носіїв фольклору щонайтісніше пов’язана не лише з їх сучасністю, а й з їх майбутнім, бо прийдешність не лише окремої людини, а й усього людства вважалась такою, що безпосередньо залежить від сучасної поведінки людей. Так, у галицькій легенді, надрукованій В. М. Гнатюком, "як буде кінець світу", чорт, звільнившись, почне вимагати в людей, щоб піддалися йому, і буде "возити з собою воду, але то не буде вода, а тільки з великодньої п’ятниці зола: хто в великодню п’ятницю золить шмаття, ту золу чорт збирає і ховає ."

Майбутні дослідження мають з’ясувати, чи ця глобальна "відкритість" українського фольклору в сучасність є однією з його національних ознак. Слід відзначити також, що розмаїття в ньому форм художнього часу немалою мірою утворюється за рахунок двовісних і християнських жанрів – а це ще раз підкреслює необхідність надолужити відставання в їх вивченні.

Явища простору в сучасній фольклористиці осмислюються в кількох аспектах. По-перше, об’єктивно існуючий простір, або природне середовище, розглядається етнологами як найважливіший фактор формування та екзистенції етносу. На думку В. С. Крисаченка, сучасні наукові методи дають змогу "оцінити довкілля етносу не лише як тло, на якому простежується його буття, чи сцену, на якій той чи інший народ грає свою роль, а як його власну невід’ємну частину" 15. Фахово конкретизуючи цю думку, що походить з інтелектуальної скарбниці французької "школи "Анналів"" 16, С. Й. Грица зазначає: "Простір концентрує навколо себе продуктивну енергію суб’єкта, зворотнім боком впливаючи на особливості його етнічного характеру". По-друге, національний фольклор гостро відчуває зміну простору-середовища, коли його носій змушений покинути рідні місця. "Цей "зсув" фольклору найбільш відчутний в період руйнації замкненого сільського середовища і масового виходу селян на заробітки в інший простір, за межі свого краю" 17. При цьому, на думку С. Й. Гриці, словесний текст і мелодія твору (коли мова про пісню, звичайно) з різною швидкістю рухаються в часопросторі: словесний текст "рухається в часі швидше, ніж мелодія", але "в територіальному русі він виявляє тенденцію до певної сталості"; мелодія ж як носій емоційно-психологічної інформації "виявляє тенденцію до сталості в часі і змінності в просторовому русі" 18. На відміну від двох перших, "глобально" етнологічних, цей третій аспект є власне фаховим фольклористичним і розкриває залежність усної традиції від простору на рівні пісенного твору.

Можна вирізнити ще один аспект фольклористичної інтерпретації простору, а саме врахування впливу на екзистенцію фольклорних творів просторових умов їх виконання. Хоч ці умови не можуть бути визначеними з такою ж чіткістю, як це робить М. Гайдегер при вивченні скульптури, де доводиться приймати до уваги серед "різновидів фізико-технічного простору" навіть той, що "залишається як порожнеча між її формами" 19, вони теж заслуговують на увагу. Так, об’єктивні параметри акустичного подолання простору – а відповідно й можливість бути почутим ширшою або вужчою аудиторією – відчутно розрізняють гуртовий спів балади і рецитацію кобзаря, гру "троїстих музик" і розказування анекдоту. А спроможність народного "театру людей" залучити до себе на виставу більшу кількість глядачів, аніж можуть собі це дозволити вертепники, прямо випливає з різниці у розмірах живого актора і вертепної ляльки.