Організований колектив, який складається в школі, є основною групою належності старшокласників. Але ця група не єдина. Ускладнення і внутрішня диференціація діяльності і інтересів особи проявляється, зокрема, в збільшенні числа груп і спільностей, до яких юнак так чи інакше належить. Існує два типи таких груп. По-перше, це організований позашкільний колектив, - спортивне товариство, клуби по інтересам тощо. Але, як і шкільний клас, їх організують і спрямовують дорослі. По-друге – це різного роду стихійні групи, які виникають більш менш випадково і які функціонують поза педагогічних контролем і керівництвом.
Стихійні групи, компанії існують серед юнаків скрізь. По даних масового дослідження І.С. Полонського, в Курську стихійно-групове спілкування охоплює не менше 80-85% всіх юнаків. За складом ці групи більшим чином різновікові, включають в себе і підлітків і юнаків. Соціальний склад груп також змішаний. Чисельність членів коливається від 5 до 15 осіб.[21]
В деяких випадках рівень організованості спонтанних груп не уступає організованості достатньо спільного класного колективу. Однак, будучи основаними, насамперед на міжособових стосунках, стихійні групи не знають різкого розходження між офіціальною, діловою структурою і структурою особових стосунків, які спостерігаються в організованих колективах. Це стосується, насамперед, характеру лідерства. В шкільних класах офіційний лідер, який займає керівні посади, не завжди буває авторитетною особою в колективі. Іноді його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі. Успішність його діяльності залежить в цьому випадку від того, чи зуміє налагодити контакт з неформальними лідерами, які по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються великих реальним впливом. В стихійних групах, якою б гострою не була в них внутрішня суперечність, вожаком може бути той, хто володіє реальним авторитетом.
Зрозумівши, що лідерами в стихійних групах частіше за все стають юнаки, які не знайшли застосування своїм організаційним здібностям в школі, І.С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії стан 30 неформальних лідерів (які мають самий високий статус на своїх вулицях) в тих класах, де вони навчаються. З’ясувалось, що у молодших підлітків значних розходження між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до 8 класу, виникають, а в 9-11 класах спостерігається тенденція в розходженні статусів: чим вище соціометричний статус юнака в стихійній групі, тим нижчий він в офіційному класному колективі. Цей розрив в статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему.
Структура спонтанних груп багато в чому визначається їх функціями. Юнацькі групи поліфункціональні і можуть мати різну спрямованість. Однак, в першу чергу, вони задовольняють потребу в вільному нерегламентованому дорослими спілкуванні.
Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх усталеності багато в чому визначаються рівнем розвитку стосунків між юнаками і дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопчиків і дівчат, потім дві такі групи, не втрачаючи своєї внутрішньої спільності, утворюють спільну кампанію, пізніше всередині цієї кампанії складаються пари із юнаків і дівчат. На основі взаємної привабливості, ще пізніше, років в 19-20 такі пари стають все більш усталеними, а раніше міцна кампанія розпадається і відходить на задній план. Зрозуміло, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.
Положення індивіда в групі і його відношення до неї залежить від багатьох факторів, куди входить як властивість індивіда, так і властивість групи. Радянські психологи принципово розмежують колективістичне самовизначення особи, яка свідомо ідентифікується з колективом, приймаючи його норми і цінності в якості своїх власних, іконформність – схильність індивіда уступати психологічному тискові групи, змінювати свою думку на думку більшості.
Важливу роль в підвищенні усталеності спонтанних груп відіграють соціально-психологічні механізми наслідування.
Як би там не було, формування особистості не обмежуються стінами шкільного класу. Ефективність педагогічного впливу залежить не лише від спрямованості і усталеності шкільного колективу, але й від того, чи зуміє школа за допомогою суспільства вплинути на вільне спілкування своїх вихованців і спрямованість виникаючих при цьому спонтанних груп.[21]
2.2. Аналіз переважних стилів спілкування старшокласниками
Окремі аспекти спілкування розглядаються як діяльність. У вітчизняній психологічній літературі є фундаментальні роботи по формуванню індивідуального стилю діяльності. Індивідуальний стиль розглядається як властива даній людині система психологічних засобів і прийомів діяльності з урахуванням природних, індивідуальних і особистих характеристик. Ця система використовується людиною стихійно або свідомо з метою ефективного пристосування до існуючих умов і дозволяє компенсувати особливості особи, які заважають успіху діяльності.
Стиль спілкування – це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії: в ділових і особистих стосунках, в стилі керівництва і виховних бесідах з дітьми, в засобах прийняття і здійснення рішень, в обираємих засобах психологічного впливу на людей, в методах розв’язання і передбачення міжособових і ділових конфліктів. Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування говорить про досягнутий даною людиною рівень комунікативної майстерності. Він припускає подальше засвоєння нових умінь і навичок спілкування, засобам дії і впливу на людей, способам зняття напруженості і пристосування, адаптації, переборення складнощів. Особливу увагу на стиль спілкування людини накладає її професійна діяльність, яка потребує інтенсивного і різнопланового спілкування.
Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яка визначається темпераментом, психологічними і особовими особливостями людини, арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. Він має також змістовні характеристики, в яких відображаються: а) домінуюча мотивація особистості (потреба в досягненні, в емоційній підтримці, в самозатвердженні); б) спеціальні здібності до співчуття і розумінню інших людей (м’якість, доброзичливість, терпимість і жорсткість, раціоналізм, егоцентризм, приписування недоліків, упередженість); в) вираження рівня власної гідності (нав’язування своїх думок, нав’язливе і публічне самооправдання або природність і спонтанність; визнання своїх помилок і недоліків або амбіція і відстоювання “честі мундиру”); г) спрямованість особистості і у зв’язку з цим обираємий характер впливу на людей (маніпулятивний, місіонерський, демократичний тощо).
В стилі спілкування багато що визначається природженими особливостями людини, такими як темперамент, неординарність, діяльність ендокринної, гуморальної, кровотворної систем. Розглянемо, який відтиск на стиль спілкування завдає темперамент.
Завантажити реферат