Радянськими психологами докладно вивчались та описувались закономірності статевого визрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності та зміст внутрішнього миру юнаків. Цим займались такі радянські психологи як Виготський Л.С. (1889-1960), Божавін Л.І. (1908-1981), Леонт’єв А.Н.(1893-1979), Ельконін Д.Б. (1904-1984) та ін.
Ельконін Д.Б. (1971) розглядав юначий вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз.
Що стосується точки зору представника радянської психології Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.
Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне.[23]
Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старшого, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, відміток, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Бажович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості, старшокласника, що визначає зміни і інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю.
Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати (а чи турбують?) багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.
Не випадково Л.І. Бажович (1968) і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, 1978-1980; О.С.Мудрик, 1984; Є.А.Шумілін, 1982 та ін.) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків.[41]
Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.
Ми згодні з тим, що самовизначення – центральне питання в ранньому шкільному віці, але нам хотілось би внести в цю проблему деяке уточнення. Дані наших досліджень дозволяють говорити, що в старшому шкільному віці формується не саме самовизначення – особисте, професійне, а психологічна готовність до нього.
Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності в надавати їм оцінку тощо.
Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя.[58]
Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). Фактично це проблема сенсу людського існування. Підходячи до сенсу життя як необхідності її психологічної виправданості, О.М. Леонт’єв відмічав: “… ведучий мотив – мета підноситься до суто людського і не уособлює людину, а зливає її життя з життям людей, їх добробутом… такі життєві мотиви… здатні створити внутрішню психологічну виправданість її існування, яка складає сенс життя”.[30]
В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, 1984; В.Д. Єрмоленко, 1984; Б.С. Круглов, 1983; О.С. Шаров 1986). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмі формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.
В залежності від того, на яких цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), ми можемо казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників ми можемо судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства.[25]
Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані.[16]
Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.
У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.
Старшокласники переходять до систематичного засвоєнню теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерне систематизація і узагальнення знань по різним предметам, встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, як визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.
В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.
Наприклад, по даним дослідження, учні молодшого шкільного віку в ситуації, коли потрібно було сказати, куди і на що були б витрачені гроші в 80 % всіх вивчених випадків вказують на себе, і лише в 20% випадків декларують бажання зробити щось для інших. При цьому в 15% випадків характерне зазначення близьких людей. В старшому шкільному віці картина істотно змінюється. В 48% випадків було виражене бажання зробити щось для інших, при цьому у всіх цих випадках вказується про допомогу школі, місту, суспільству, іншими словами в якості об’єктів виступає широке соціальне оточення.[9]
Завантажити реферат