Вважається, що тривожність буде високою в тій мірі, в якій значимі інші схильні, за думкою індивіда, судити про нього негативно, відноситись до нього критично.
Низька самооцінка, видимо, пов’язана з високою тривожністю. Інакше кажучи, тривожність зростає тоді, коли індивід відчуває свою неадекватність і неефективність в повсякденному житті.
Тривожність буде високою і тоді, коли суб’єктивно сприймаєма оцінка інших не співпадає з самооцінкою і несе, в порівнянні з нею більш негативний характер. Тут тривожність, з усією вірогідністю, породжується погрозою самооцінці.[4]
Поряд з пізнавальним і діловим спілкуванням існую інтимно-особове спілкування, змістом якого виступає співучасть партнерів в проблемах одне одного, можливість розділити з іншими своє духовне і практичне існування. Інтимно-особове спілкування виникає за умови спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів іншого, елпатією. Завдяки співучасті в інтимно-особових відношеннях виникає самоактуалізація індивіда, чому в найбільшому ступені сприяє вищі форми інтимно-особового спілкування – дружба і любов.[10]
Біти в стані елпатії означає точно сприймати внутрішній світ іншого із збереженням емоційних і смислових відтінків. Ніби то стає цим іншим, але без втрати почуття “ніби то”. Так, відчуваєш радість або біль іншого, як він сприймає і відчуває їх причини, як вони сприймають. Але обов’язково має залишатись відтінок “ніби то”: ніби то я радуюсь чи засмучуюсь.
Алпатичний засіб спілкування з іншою особою має декілька сторін. Від передбачає входження в особовий світ іншого і перебування в ньому “як вдома”. Він включає постійну чутливість до змінюючихся переживань іншого – до страху або гніву, або захопленістю чи ніяковістю, одним словом, до всього, що відчуває він чи вона. Це означає тимчасове життя іншим життям, делікатне перебування в ній без оцінки і засудження. Це означає уловлювання того, що інший сам ледве усвідомлює. Але при цьому відсутні спроби розкрити взагалі неусвідомлювані почуття, оскільки вони можуть виявитись травмуючими.[22]
Це включає повідомлення ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли ви дивитесь свіжим і спокійним поглядом на ті його елементи, які турбують чи лякають вашого співбесідника. Це передбачає часте звертання до іншого для перевірки своїх вражень і уважне прислуховування до отримуваних відповідей. Ви довірена особа іншого. Вказуючи на можливі сенси переживань іншого, ви допомагаєте йому переживати більш повно і конструктивно. Бути з іншим таким засобом означає на деякий час залишити в стороні свої точки зору і цінності, щоб увійти в світ іншого без упередження. В деякому сенсі це означає, що ви залишаєте в стороні своє “я”. Це можуть здійснити лише люди, які почувають себе достатньо безпечно в певному сенсі: вони знають, що не втратять себе в інколись дивному світі іншого і що зможуть успішно повернутись в свій світ, якщо забажають.
Бути елпатичним важко. Це означає бути відповідальним, сильним і в той же час – тонким і чутливим.[48]
Одним із центральних факторів, які обумовлюють високу продуктивність спілкування, є здатність людини адекватно відображати особові і індивідуальні особливості оточуючих людей.
Поряд з тим, в процесі пізнання людей, як правило, не усвідомлюючи цього, користуються запозиченням, стереотипним уявленням про особові властивості людей. Такі уявлення часто виявляються неадекватними, що пов’язано з тенденціями стереотипів до усталеності, неповної представленості в них істотних ознак та ін. Стереотипи сприйняття можуть біти національними, етнічними, рольовими, віковими, статусними та ін.[49]
Здатність за допомогою уявлення проникати в стан іншої людини формується у людини постійно і розвинута вона в різних людей неоднаково. Тут можна виділити декілька рівнів.
Перший (низький) рівень. Уявлення в цьому випадку пасивно. Спілкуючись з іншою людиною, індивід проявляє своєрідну сліпоту до переживань, мислей іншої людини.
Другий рівень – неупорядкована діяльність уявлення, яка іноді проявляється. Основна його особливість – виникнення по ходу спілкування окремих уривчастих уявлень про переживання іншої людини. Третій рівень характеризується проявом у особи здатності до мисленого відтворення переживань іншої людини не лише в окремих ситуаціях, а й на протязі всієї взаємодії з нею.[5]
Але особа, як ми знаємо, на різних етапах розвитку розвиваються по різному. Таким чином, наступним етапом в нашій роботі буде аналіз розвитку особи в юнацькому віці з урахуванням, що спілкування є ведучим видом діяльності.
1.2. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників.
У віковій психології, вік старшого школяра (ІХ-ХІ класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів. [12].
Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які роздивлялись юнака такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуард Інтронгер (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Пегаже (1896-1980) – специфіка юначого Мислення; психоаналіз Зинмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Ерік Еріксон (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих та компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором.
Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого миру особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на які вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий мир дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросереди, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності (промітності), зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статуту не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юначої маргінальності дуже розпливчасто і не пояснює конкретних варіацій, психіки та поведінки юнаків.
Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юначу маргінальність з особистостями соціального статуту. Альтернативні теорії юначого віку аналізують різні сторони розвитку – фізичне дозрівання, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення в структурі стосунків, мотиваційні процеси та ін. Розглядались і в радянській психології [24].
Завантажити реферат