Одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (м. Харків) на чолі з Ф. Дунаєвським. Він займався питаннями керівництва трудовими колективами, удосконалення організаційної структури і стилю управління тощо.
Цікаві соціологічні ідеї про працю наявні y працях М.Вітке, В.Добриніна, А.Макаренка, які розглядали питання формування трудового колективу, колективної праці, співвідношення лідерства та керівництва. Завдяки доробкові цих вчених були закладені наукові засади соціологічної теорії колективу.
Водночас тривали дослідження умов життя й побуту робітничого класу, інтересів робітничої молоді, трудових конфліктів тощо.
Відродження соціології праці почалося з середини б0-х років. Були проведені масштабні соціологічні дослідження щодо впливу науково-технічного прогресу на соціальну та професійну структуру робітників, їх ставлення до праці. Наприкінці 60-х років було видано монографії з проблем праці А, 3дравомислова, B.Ядова, В.Осипова.
У 60-80-ті роки були здійснені теоретичні та емпіричні досл"дження різномайітних проблем праці: соціального планування (М.Руткевич, Ж.Тощенко, С.Фролов); проблем формування і функціонування трудового колективу (M.Лапін, В.Підмарков, Б.Князев); впровадження госпрозрахунку, нових форм організації та оплати праці (Н.Алексеева, І.Столя); професійної орієнтації молоді (В.Шубкін, M.Титма); впливу науково-технічного прогресу на міграційні процеси, динамку соціальної структури (В.Осипов, Ф.Філіпов); праці керівника виробництва (В.Шепель, Б.Паригін, Д.Кайдалов, Є.Суїменко); соціальних аспектів науково-технічної революції (В.Афанасьев, M.Дряхлов, В.Васильев).
У 1966-1975 pp. соціальні проблеми праці розглядалися y понад 4 тис. монографій та статей.
4.Значення соціології праці у вирішенні соціально - економічних проблем
Головною соціально-економічною проблемою, вирішенням якої займається соціологія праці, є зайнятість населення. Тривалий час домінував погляд, що радянське суспільство забезпечувало необмежені можливості для повної зайнятості населення. Загальна обов'язковість праці, пріоритет громадського над особистим були визначальними не одне десятиріччя. Але й тоді реальність суперечила панівній філософії щодо загальнодоступності праці. Про це свідчили наявність поряд з регіонами, де завжди був дефіцит трудових ресурсів (Україна, центральна частина Росії тощо), регіонів, де був надлишок їх (Середня Азія, Закавказзя). Опосередковано про це свідчить і значна кількість осіб з вищою освітою, які з різних причин не змогли влаштуватися на роботу за спеціальністю. Перехід до ринку різко загострив існуючі проблеми зайнятості, доповнивши їх новими. Скорочення виробництва, фінансова та матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції спричинили звільнення значної кількості працівників, Армію безробітних поповнювали ті, хто ще донедавна вважав своє трудове становище міцним і стабільним.
Суспільство ніколи не може бути зацікавлене y перетворенні працівників на пасивних споживачів, що неодмінно призводить до деградації їх творчих, професійних та людських якостей. З метою активної протидії цьому явищу розробляються програми зайнятості населення, які містять комплекс засобів, спрямованих на вирішення проблем як зайнятого, так і незайнятого населення; прогнозування дисбалансу на ринку праці; професійний підбір, підготовка і перепідготовка кадрів; запобігання масовому безробіттю; стимулювання гнучкого ринку праці; стабілізація кадрів на підприємствах тощо.
Значна роль у цьому відводиться соціології праці, яка бере участь у формуванні методичних рекомендацій щодо вироблення програм зайнятості населення, Ці програми здебільшого охоплюють такі питання:
ü стабілізації сфери застосування праці;
ü створення додаткових робочих місць;
ü внутрігалузевого та територіального перерозподілу працюючих;
ü організацію професійної орієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації працюючих;
ü соціального захисту працюючих громадян;
ü організацію громадських робіт і тимчасової зайнятості;
ü управління програмою та контролю за її виконанням.
Соціологія праці бере активну участь y виробленні та реалізації засобів соціального захисту працюючих. Раніше ці питання відображались у планах економічного і соціального розвитку підприємства. Згодом цю роль частково перебрав на себе Колективний договір між працівниками та адміністрацією підприємств. Для забезпечення ефективності цих договорів соціологи праці повинні спочатку вивчити потреби та інтереси робітників y виробничій та невиробничій сферах, виробити разом з іншими службами заходи щодо Їх задоволення, Певну роль відіграє соціологія праці в організації контролю за реалізацією та визначенням ефективності цих договорів.
Ефективною є участь соціології y вивченні умов праці, хоча донедавна вона більше займалася дослідженням не об'єктивних умов праці та їх впливу на працівників, а вивченням їх ставлення до різноманітних аспектів виробничої ситуації, тобто наскільки задовольняють ці елементи (умови праці, заробітна плата, організація праці тощо) інтереси й потреби працівників.
Актуальним напрямом соціології праці є впровадження на підприємствах наукового менеджменту. Ускладнення соціально-економічних умов праці, самостійність підприємств, ринкові відносини потребують уважнішого ставлення до проблем регулювання трудової поведінки сучасного працівника. Надто важливим є питання щодо формування його трудової мотивації, яка давала б змогу ефективно працювати, почуватися комфортно, бути впевненим у своєму майбутньому. Тісно пов'язане з ним питання стимулювання працівників y ринкових умовах. Тому завдання соціології праці полягає y вивченні потреб та інтересів працівників, виробленні на цій основі ефективної системи матеріальних, соціальних, соціально-психологічних стимулів.
Важливою для соціології є і проблема адаптації працюючих до нових умов праці: оновлення економіки, впровадження сучасних технологій, зміни соціально-психологічних стосунків між працівниками. У зв’язку з цим соціологія вивчає особливості адаптації різноманітних верств працівників, a також чинники, які позитивно впливають на цей процес. Однак соціологія праці повинна виробляти рекомендації щодо трудової мотивації, адаптації, стимулювання праці, соціально-психологічного клімату не тільки на рівні окремого підприємства. Ще важливішим є її вихід на «макрорівень», тобто y сферу формування державних програм щодо трудової мотивації, адаптації до нових умов праці, вироблення загального стимулюючого механізму тощо. Тоді конкретні рекомендації щодо окремого підприємства стануть насправді дійовими. Соціологія праці бере участь y розробці таких проблем:
ü діагностування процесів, які відбуваються y трудових колективах;
ü вивчення соціального самопочуття працівників;
ü вирішення трудових конфліктів,
ü встановлення «зворотного» зв’язку між керівниками та працівниками для прийняття науково обґрунтованих рішень;
Завантажити реферат