На початку чергового етапу розвитку євроінтеграційного процесу (1969-1973 роки) Співтовариство, врахувавши досягнення перехідного періоду, задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Під час цього періоду відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені першою за післявоєнні часи економічною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси.
У 70-х - першій половині 80-х років Співтовариство розвивалося в умовах економічної і фінансової кризи, яка супроводжувалась посиленням протекціоністських, дезінтеграційних тенденцій і сепаратних дій країн-членів. Внаслідок розширення Співтовариства ускладнилось функціонування його інститутів, досягнення консенсусу між країнами-членами. За цих умов Співтовариству довелось, у першу чергу, сконцентрувати зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуках шляхів підвищення ефективності інституціональної системи. Однак, незважаючи на ускладнення, розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція поширилась на нові сфери, зокрема, соціальну й науково-дослідницьку, регіональний розвиток, розпочалось розширення Співтовариства на Південь. Країни-члени прийняли рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва, а також про проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту.
У 1986-1992 роках відбувається активізація євроінтеграційних процесів. Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило в якісно новий етап розвитку, пов'язаний із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема, охорону довкілля, а також включив механізм Європейського політичного співробітництва у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб'єкта міжнародної політики.
Формально початок новому етапові розвитку інтеграції було покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р., який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених у цьому Договорі[5]. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів; будівництві Економічного й валютного союзу, введенні єдиної європейської валюти. На початку XXI століття Європейський Союз перебуває на якісно новому етапі своєї еволюції, який визначається кардинальним розширенням на Схід, проведенням радикальної інституціональної реформи, якісним поглибленням інтеграційного процесу в рамках економічного і валютного союзу.
Європейський Союз базується на трьох засадах:
1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з доповненнями та формами співробітництва, передбаченими угодою про Європейський Союз (Маастрихтська й Амстердамська угоди);
2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнародної безпеки;
3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці.
Якщо європейські договори 50-х років укладалися для сприяння економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня з метою запобігти війні, зміцнити мир і свободу, то цілями Європейського Союзу стали:
— утворення тісного союзу народів Європи;
— сприяння збалансованому та довгостроковому економічному прогресу, особливо завдяки створенню простору без внутрішніх кордонів;
— посилення економічного та соціального співробітництва;
— утворення економічного та валютного союзу і створення в перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі — спільної оборонної політики;
—розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ;
—збереження та примноження спільних надбань.
Європейський Союз планує своє подальше розширення. Число його членів намічається довести з 15 до 26. На приєднання до ЄС претендують Болгарія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія. Але, за оцінками Комісії Євросоюзу, з усіх перелічених держав виставленим критеріям (стабільності функціонування національних інститутів, наявності ринкової економіки, конкурентоспроможності на внутрішньому ринку Євросоюзу, готовності прийняти на себе в повному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством в ЄС) поки що жодна не відповідає повністю. У грудні 1997 р. Європейська рада остаточно затвердила список першочергових кандидатів, до якого увійшли Кіпр, Угорщина, Польща, Словенія, Чехія і Естонія. За оцінкою експертів, перші кандидати вступлять у ЄС не раніше 2005 року.
Отже на всіх етапах свого розвитку, ідея європейської інтеграції означала для країн Європи шлях до мирного співіснування, тісної економічної, соціальної, політичної взаємодії. Остаточним результатом усіх перетворень став Європейський союз – наймогутніше об’єднання розвинених економічно та культурно 15 держав Європи (планується розширення до 26). Але підписанню угод про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі і відповідних інститутів Європейського Союзу. І сьогодні ЄС „не стоїть на місці”, а активно розгортає свою діяльність у Європі та світі. Тож одному із аспектів його політики у сучасному світі – гуманітарній політиці – присвячено наступні розділи.
2. Європейська Ініціатива в Області Демократії і Прав Людини (ЄІДПЛ)
2. 1. Загальна концепція
Європейський Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги прав людини і верховенства закону[6]. Визнання важливого доробку, внесеного неурядовими організаціями (НПО) у захист і реалізацію цих принципів, лягло в основу Європейської Ініціативи в області Демократії і Прав Людини (ЄІДПЛ), створеної з ініціативи Європейського Парламенту в 1994 році. Програма керується Європейською Комісією і щорічно фінансується з бюджету ЄС.
ЄС заснований на принципах загальних для всіх його країн-членів. Тому ЄС постійно прагне до підвищення своїх власних стандартів демократичного управління, а також до розвитку демократії і зміцненню прав людини в країнах, які не входять до його складу. Політика ЄС у цій області визначена в документі Європейської Комісії "Роль ЄС у розвитку прав людини і демократизації в третіх країнах" від 8 травня 2001 р. Європейська Програма "Демократія і права людини" є одним з основних інструментів реалізації цієї політики, спрямованих на підтримку неурядових організацій, що працюють у даній області галузі.
Завантажити реферат