Важливим фактором ефективної кредитної діяльності банку є статистичне забезпечення контролю з боку банку за виконанням умов кредитного договору, особливо своєчасності сплати позичальником чергових внесків на погашення позики і процентів за нею.
Для запобігання відповідним ризикам оцінюють кредитоспроможність позичальників.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів банку є складовою оцінки банківського, насамперед кредитного ризику. Ефективне управління кредитним ризиком є основою створення міцного банку.
У ході аналізу та превентивного прогнозування кредитоспроможності клієнтів банку і на цій основі управління кредитним портфелем дається оцінка:
• впливу зовнішнього середовища на кредитоспроможність.
На підставі вивчення становища позичальника в економіці в цілому і в конкретній галузі зокрема визначається його схильність до спадів, а також залежність від бізнес-циклів (здатність адекватно реагувати на ситуацію залежно від бізнес-циклів);
• життєвого циклу виробництва і основних видів продукції;
• збутової стратегії;
• здатності виробляти та продавати товари за цінами, які компенсують витрати та генерують прибуток;
• залежності припливу готівки від зовнішніх факторів.
Здійснюються групування напрямків кредитів з виокремленням найбільш ризикованих, а саме:
· для початку бізнесу, де обсяг позик непропорційно високий порівняно з інвестиціями власників;
· кредити для спекулятивних угод за товарами й фондовими цінностями;
· кредити для операцій з нерухомістю для власників підприємств з обмеженими коштами;
· кредити для підтримки значного залишку на депозиті в банку без достатнього капіталу і заставного забезпечення;
· кредити під проекти з ризиком морального старіння тощо.
Під час оцінювання кредитоспроможності клієнтів банку використовується система показників, яка сигналізує про можливі фінансові утруднення та банкрутство:
· перевищення критичного рівня простроченої заборгованості;
· надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування довгострокових вкладень;
· низькі значення показників ліквідності;
· нестача оборотних коштів;
· підвищення до небезпечних меж частки позичкових коштів у загальному обсязі коштів;
· невиконання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами щодо своєчасного повернення позик, виплати процентів та дивідендів;
· погіршення відносин з підприємствами банківської системи;
· використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;
· застосування у виробництві замортизованого обладнання;
· негативні зміни в портфелі замовлень.
Кредитні ресурси підприємства — це сукупність кредитних коштів, залучених для фінансового забезпечення його функціонування. Залучення кредитних ресурсів для поповнення обігових коштів збільшує сукупний дохід за рахунок віддачі залучених коштів, підвищення ефективності власних обігових коштів, що дозволяє підприємству ефективніше здійснювати свою господарсько-фінансову діяльність.
Кредитні ресурси підприємств формуються на основі потреби в них для формування обігових коштів (виробничих запасів, запасів готової продукції та товарних запасів, для фінансування інших виробничих потреб) і задоволення інвестиційних потреб (реальних, фінансових та інноваційних).
У загальному вигляді окремі кредитні кошти, які формують склад кредитних ресурсів підприємства, можна класифікувати за схемою, наведеною на рис. 2.
КРЕДИТНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА |
|||
За цільовим характером залучення |
За строками участі в діяльності підприємства |
За джерелами формування |
За складом залучених |
1. Для фінансування поточної діяльності 2. Для реалізації інвестиційних програм |
1. Короткостроковий кредит 2. Довгостроковий кредит |
1. Цільовий держав-ний кредит 2. Банківські позики 3. Комерційний кре-дит 4. Кредит, що фор-мується на ринку цінних паперів 5. Інші позикові кошти |
1. Кредиту формі грошових коштів 2. Кредит у формі товарно-матеріаль-них цінностей 3. Кредит у формі обладнання для використання |
Рис. 2. Класифікація кредитних ресурсів
торговельного підприємства
Основні завдання статистичного забезпечення формування та використання кредитних ресурсів підприємств полягають у:
• дослідженні кредитних ресурсів як елементу фінансових ресурсів підприємств;
• аналізі впливу механізму залучення кредитних ресурсів на ефективність функціонування підприємства;
• аналізі впливу факторів зовнішнього середовища і внутрішніх параметрів підприємства на рішення щодо залучення позичкових коштів;
• обґрунтуванні управлінських рішень щодо залучення кредитних ресурсів.
Упровадження ринкових механізмів у регулювання економіки країни змінило насамперед значущість такого джерела зовнішнього фінансування діяльності підприємств, як цільовий державний кредит. Цільовий державний кредит являє собою форму пільгового фінансування державою підприємств і галузей, розвиток яких має велике соціальне та економічне значення в масштабах країни.
Традиційним джерелом залучення позикових коштів, як і раніше, лишається банківський кредит.
Поряд із банківським кредитом подальшого розвитку набувають і позабанківські форми залучення кредитних ресурсів.
Становлення ринкових відносин, відмова від монопольної організації банківської справи зумовили відродження і розвиток міжгосподарського кредиту і насамперед комерційного кредиту (що особливо важливо для торговельних підприємств).
Комерційний кредит пов'язаний з торговельними та торговельно-посередницькими операціями і в загальному вигляді являє собою відстрочку платежів одного господарюючого суб'єкта іншому. Історично комерційний кредит виник раніше від банківського.
Особливості економічного розвитку країни сьогодні зумовили повернення до невиправдано забутої практики взаємокредитування.
Процес формування статистичного забезпечення управління залученням кредитних ресурсів складається з таких етапів.
Аналіз статики і динаміки обсягу та структури обігових коштів, у тому числі кредитних ресурсів з огляду на те, що вони мають гнучко змінюватися згідно з циклічними потребами поточної діяльності та урахуванням залучення фінансових ресурсів відповідно до їх вартості.
Для цього застосовуються методи аналізу рядів динаміки, зокрема ті, що дають змогу визначати основну тенденцію, індекси сезонності, коливання за рахунок інших факторів; методи аналізу кореляції та регресії, за допомогою яких установлюється взаємозв'язок потреби в кредитах та показників господарської діяльності.