Статистика фінансів

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

4. Статистика інвестиційної діяльності

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання коштів для придбання приміщень, устаткування, сиро­вини, матеріалів та наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі переви­щення одержаних грошей над сумою вкладених — для одержан­ня прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

• власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організа­торів бізнесу;

• позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти третіх осіб;

• залучені кошти — заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше кажучи — тимчасово вільні грошові кошти юридич­них та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу використовується рідко з двох причин:

• недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

• ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що припадатимуть на кожного учас­ника бізнесу.

Друге джерело — кредити банків чи фондів — використовує­ться в загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан», «Стоїк» — шляхом створення акціонер­ного товариства. Засновники акціонерного товариства, витрати­вши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В анг­лійському варіанті останні звуться «security», що означає «за­безпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а громадяни країн Заходу пере­конуються в цьому вже протягом не одного століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено, що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною за­лежністю з обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притя­гує ті інвестиції, які потім вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого — показники розвитку фондово­го ринку є індикаторами стану економіки країни.

Перш ніж розглянути статистичні показники та методи ана­лізу фондового ринку, ознайомимося з основними поняттями, які застосовуються його учасниками та дослідниками, їх визна­чення наведені в Законах України «Про інвестиційну діяль­ність», «Про цінні папери та фондову біржу» і деяких інших, що регулюють діяльність фондових та решти сегментів фінансового ринку.

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінно­стей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки чому створюється прибуток (дохід) чи дося­гається соціальний ефект.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будів­ництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відраху­вань), це свідчить про зниження виробничого потенціалу і як на­слідок — зменшення обсягу продукції, що випускається (така си­туація характеризує країну, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг вало­вих інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання, тому що виро­бничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуа­ція характеризує державу, що «топчеться на місці»). Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це оз­начає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, тому що за­безпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу з розвинутою економікою).

Інвестиції класифікуються:

1. За об'єктами вкладень коштів — реальні, фінансові та ін­новаційні.

Реальні інвестиції включають капітальні вкладення в основні засоби (створення нових, реконструкція та модернізація діючих), придбання цілісного майнового комплексу, у т. ч. в процесі при­ватизації.

Фінансові інвестиції включають придбання фінансових активів (акцій, облігацій, сертифікатів, відкриття депозитних рахунків), участь у заснуванні нових підприємств та в спільній діяльності.

Під інноваційними інвестиціями розуміють придбання ліцен­зій, патентів, програмних продуктів, фінансування наукових роз­робок, підготовку та перепідготовку фахівців.

2. За характером участі в інвестуванні — прямі та непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосередня участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які ма­ють досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опо­середковане іншими особами (інвестиційними або іншими фінан­совими посередниками). Не всі інвестори мають достатню квалі­фікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступ­ного управління ними. У цьому випадку вони купують цінні па­пери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвести­ційних фондів і інвестиційних компаній), посередники зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують на власний роз­суд, а одержані доходи розподіляють потім серед власників цін­них паперів.

3. За періодом інвестування — короткострокові та довго­строкові.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період не більший за один рік (короткострокові депозит­ні вкладення, придбання короткострокових ощадних сертифікатів).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення ка­піталу на період більший за один рік.