Статистика фінансів

Аналізується взаємозв'язок залучення кредитів із фінансови­ми результатами, зокрема ліквідністю та рентабельністю.

При цьому враховується, що підвищення частки залучених коштів у обігових коштах може забезпечити вищий рівень рента­бельності, але водночас спричинює зростання ризику ліквідності.

Протилежний процес — збільшення частки готівки в обігових коштах — зменшує ризик ліквідності, але супроводжується змен­шенням рівня рентабельності.

Статистичне забезпечення управління цими процесами перед­бачає використання системи відносних показників — рентабельності, ліквідності, частки залучених коштів у загальному обсязі обігових. Зокрема ефективність використання позикових ресурсів вивчається на основі таких показників:

Надалі методами аналізу взаємозв'язку (групуванням, кореля­ції та регресії і т. ін.) установлюється зв'язок між результатами фінансової діяльності (рентабельністю, ліквідністю) і обсягом та часткою залучених коштів.

Результати такого аналізу використовуються при формуванні політики залучення позикових коштів, яка впливає на рівень і структуру заборгованості, і на цій основі — на відшукання комп­ромісу при виборі позиції «рентабельність — ризик».

Статистичне забезпечення управління ефективністю діяльнос­ті підприємств з урахуванням процесу залучення коштів пере­дбачає оцінку доцільності цього залучення. У свою чергу, оцінку такої доцільності можна дістати у вигляді різниці між обсягами доходів від позичкових коштів та вартістю їх залучення.

5. Статистика страхової діяльності

Страхування — це система економічних відносин, що поля­гають у створенні за рахунок підприємств, організацій та насе­лення спеціального фонду коштів і використанні його для відш­кодування втрат, що сталися в результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання до­помоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризо­вих ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У процесі страхування беруть участь страхова організа­ція — страховик та страхувальники — юридичні і фізичні осо­би, — які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, при­значена для одержання страхової суми.

Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової невизначеності, страхування може певною мірою гаран­тувати фінансову безпеку як приватних комерційних і промисло­вих підприємств, так і фізичних осіб. Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіта­лу, необхідного для фінансування процесу створення нових висо­копродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.

Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у ра­зі настання несприятливих подій, пом'якшуючи, зокрема, наслід­ки економічної нестабільності.

Особисте страхування дозволяє громадянам у разі настання страхових випадків дістати певну матеріальну підтримку з відпо­відних фондів.

Про економічний розвиток країни часто судять на підставі того, як у ній організовано страхову справу. Ця справа за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи промисловість та банківську справу. Розвинена система страху­вання є певним гарантом залучення іноземних інвестицій.

Головне завдання статистики страхування — вивчення тенде­нцій розвитку страхових продуктів і попиту на них, складу стра­хувальників, оцінювання диференційованих ризиків і пов'язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній у цілому.

Страхову діяльність класифікують за такими ознаками.

1. За функціями:

• нагромадження — учасники страхового процесу створюють резерв коштів для покриття можливих збитків;

• перерозподільна — страхування є засобом перерозподілу збитків на всіх учасників страхового ринку;

• відшкодування (ризикова) — надається допомога тим, хто постраждав від страхового випадку;

• попереджувальна — фінансуються заходи, спрямовані на зниження втрат від страхових подій.

2. За формами страхування:

• добровільне на підставі договорів між страхувальниками та страховиками;

• обов'язкове — згідно із законодавчими актами.

3. За видами:

• особисте — страхування життя, від нещасних випадків, ме­дичне страхування;

• майнове — страхування транспорту, вантажів, інших видів майна, фінансових ризиків;

• страхування відповідальності, предметом якого є можливі зо­бов'язання страхованого щодо відшкодування втрат третім особам;

• перестрахування, у результаті якого страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншим страховикам для створення збалансованого страхового портфеля та забезпечення стабільності страхових операцій.

4. За формами власності страхових компаній:

• створені на капіталі фізичних осіб;

• створені на капіталі юридичних осіб;

• створені на капіталі фізичних та юридичних осіб;

• створені на основі приватного і державного капіталу;

• створені на основі капіталу держави.

Для характеристики страхової діяльності застосовується така система показників:

N — загальна чисельність застрахованих об'єктів;

n — чисельність об'єктів, які постраждали в результаті стра­хових випадків, випадків, які відбулися, і ризик за якими був за­страхований;

S — страхова вартість усіх застрахованих об'єктів або страхо­ва відповідальність, тобто сума грошових коштів, у межах якої страхувальник згідно з умовами страхування має зробити випла­ту в разі настання страхового випадку;

S — страхова вартість об'єктів, що постраждали;

Р — страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), тобто плата за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить від страхової суми і страхового тарифу;

W — сума виплат страхового відшкодування;

m — кількість страхових випадків.

Застосовуючи перелічені абсолютні величини, визначають та­кі відносні показники інтенсивності:

• середню страхову вартість застрахованих об'єктів ;