вартість, на прибутки підприємств, на прибутки населення, акцизний збір та ін.). Всі види державного мита є доходами державного бюджету. Всі бюджети бюджетної системи України будуються на принципах єдності, повноти, реальності, справедливості, власності, самостійності. Сукупність принципів являє собою бюджетний устрій. Згідно з Законом "Про бюджетну систему України" від 5 грудня 1990 р. в редакції від 29 червня 1995 р. проект Державного бюджету виходить з основних макроекономічних показників на плановий рік (обсяг валового внутрішнього продукту, національний дохід, зведений баланс фінансових ресурсів, баланс доходів і витрат населення, платіжний баланс, валютний план.
Бюджетна процедура регламентується правовими нормами і становить бюджетний стадійний процес. Кабінет Міністрів виконує Державний бюджет, збираючи доходи і проводячи витрати тільки на один рік (бюджетний рік).
Бюджетне планування і виконання бюджету дає можливість встановлювати:
• джерела надходження коштів;
• об'єкти бюджетного фінансування.
За повне і своєчасне надходження коштів у дохідну частину бюджету і ефективне їх використання на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування покладаються обов'язки і відповідальність.
Прямо заборонено здійснювати видатки з державного бюджету за іншими нормативними актами, що забезпечує більшу захищеність дефіциту бюджету від подальшого збільшення, раціональне витрачання фінансів за їх цільовим призначенням.
Законодавче закріплення виключної компетенції Верховної Ради щодо питань витрачання бюджетних коштів посилає відповідальність уряду, який через Міністерство фінансів, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади в центрі і на місцях організовує виконання Державного бюджету. До того ж Законом "Про бюджетну систему України" передбачено відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Згідно статті 96 Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин -на інший період.
Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Раді проект закону про Державний бюджет на наступний рік.
Комітети Верховної Ради виконують покладені на них завдання -внесення пропозицій при розробці бюджету на наступний рік. Комітет з питань бюджету готує проект бюджетної резолюції, яка в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період. Бюджетна резолюція після її затвердження Верховною Радою є орієнтиром для Кабінету Міністрів при розробці проекту бюджету і для парламенту при розгляді проекту і законів, які впливають на доходи і видатки Державного бюджету.
Державне казначейство виконує визначені нормативними актами завдання в структурі Міністерства фінансів України, яке є безпосередньо відповідальним органом. Прем'єр-міністр України єдиний має право представляти і захищати проект Державного бюджету перед Верховною Радою. Конституція України передбачає подання доповіді Кабінету Міністрів про хід виконання Державного бюджету поточного року разом з проектом Державного бюджету, оскільки Верховна Рада лише таким чином може проконтролювати фінансовий стан у державі і оцінити діяльність уряду. В разі незатвердження доповіді, згідно п.13 ст.85 Конституції може бути прийнята резолюція недовіри Кабінету Міністрів.
Згідно статті 98 Конституції всі суб'єкти державного та приватного секторів власності, які отримують, перераховують або використовують кошти Державного бюджету, мають частку державної власності у своїх статутних фондах, підлягають контролю з боку Рахункової палати.
Стаття 142 визначає принципові засади формування і структуру матеріальної і фінансової основі місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено наявністю в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних.
фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.
Відповідно до ч.І даної статті матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в Україні становлять:
з одного боку - рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, районів, міст;
З другого боку - об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Складовою частиною матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів та інші кошти, якими можуть розпоряджатися органи самоврядування відповідно до наданих Конституцією і законами повноважень.
Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Іншим органам заборонено втручатися в складання, затвердження та виконання місцевого бюджету(крім винятків, встановлених законами України).
Відповідно до чинної Конституції і законодавства про бюджетну систему доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.
Закріплені - доходи, які повністю або частково(у процентному відношенні) зараховуються до відповідних місцевих бюджетів без затвердження їх щорічними рішеннями рад вищого рівня. Ними є податок на прибуток підприємств та організацій комунальної власності; місцеві податки і збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно закону; плата за землю (60 відсотків від ставки, передбаченої законодавством);
надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у майновій власності.
Регульованими вважаються доходи, які зараховуються до місцевих бюджетів у процентному відношенні від загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які встановлює рада вищого рівня щорічно. Згідно ч.2 ст.143
Конституції районні і обласні ради затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами. До регульованих відносять: податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної);
прибутковий податок з громадян; частина приватизації державного майна;
відрахування дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.
До інших коштів, які становлять фінансову основу місцевого самоврядування, належать позабюджетні фонди(можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших небюджетних джерел).
Відповідно до ч.З ст.142 держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування не лише встановленням процентних відрахувань до місцевих бюджетів від державних джерел, а й шляхом дотації, субвенцій. Держава в повному обсязі фінансує здійснення органами місцевого самоврядування державних повноважень, наданих законом. Це правило поширюється і на ситуації, коли державні органи приймають рішення, не пов'язані з наданням органам місцевого самоврядування додаткових повноважень державної виконавчої влади, але опосередковано змушують їх проводити незаплановані додаткові витрати за рахунок місцевих бюджетів. У такому разі ці витрати повинні бути компенсовані державою (відповідно до ч.4 ст.142).
Завантажити реферат