Зовнішньо-економічні зв'язки України

Крім того, коштувало б, видимо, придивитися до того, хто саме і чому, не дивлячись ні на що, намагається вкладати свою тверду валюту в хитливу українську економіку. Існує думка, що до нас йдуть, по-перше, великі компанії, для яких можливість утрати декількох мільйонів або навіть десятків мільйонів доларів не позначиться фатально на їхній долі; по-друге, авантюристи, тобто ті хто хоче розбагатіти, використовуючи довірливість українського бізнесу. І це правда: йдуть і ті й інші, але правда далеко не вся. Ризикнемо запропонувати більш адекватну класифікацію іноземних інвесторів.

По-перше, це дійсно великі компанії, готові налагоджувати власне виробництво і диллерскую мережа, у першу чергу зі США, ФРН (табл.3) і ін. західноєвропейських країн, до яких останнім часом усе більше інтересу виявляють великі корпорації з Південної Кореї. Ці компанії готові іноді йти навіть на тимчасові втрати, але дочекатися кращих часів, і з уже наявних плацдармів почати наступ на відновлюваний український ринок. Але не усім удається витримати удари республіканської і місцевої бюрократії і причепливих конкурентів з числа “нових українців”. І якщо компанія “Джонсон і Джонсон” усе-таки вирішила продовжити виробництво, для багатьох інших компаній подрібніше атака місцевих начальників і тих, що вирішили виявити принциповість, митників виявляється фатальною - фірми згортають комерційну діяльність.

Табл.3.1 [“Фінанси і статистика”,2000,№2 - стор.32-34,]

Другий тип інвесторів, що одержує поширення в останні роки - різні фонди, що прагнуть як це прийнято у всіх цивілізованих країнах, диверсифіцировати власні інвестиції і забезпечити своїм вкладникам гідний рівень прибутку. В останні роки вони усе активніше працюють у нашій країні, особливо в тих випадках, коли їхні дії одержують підтримку офіційних кіл і фінансових установ у власних країнах, як це, приміром, має місце у випадку зі Сполученими Штатами Америки.

Третій тип інвесторів - це не завжди самі великі і найвідоміші іноземні компанії, але в Україні вони можуть знайти і знаходять специфічні ніші для свого бізнесу. Це, зокрема, стосується українського нафтовидобутку, куди у виді не занадто великих обсягів виробництва важко залучити лідерів галузі. Для таких компаній одержання стійких доходів і можливість самореалізації є ключовими характеристиками, і тому цілком зрозуміло, що коли їх обманюють, вони, як це стало у випадку з Борщагівським хімкомбінатом, звертаються не тільки до допомоги українського суду, але і до послуг власних законодавців, особливо, звичайно, якщо останні представляють сенат США, від якого прямо залежить розмір допомоги виділюваній Україні.

Четвертий тип - це вже згадувані бажаючі “відмити” гроші, або просто ті, хто наслухався розповідей власної преси про “нових українців”, що стали мільйонерами за лічені місяці. Але зараз, коли інфляція подавлена, подібні чудеса трапляються усе рідше. І якщо швидко розбагатіти стає усе трудніше, то бажаючих “тихо” повернути в Україну раніше вивезені капітали, що не приносять очікуваних прибутків на цивілізованому Заході, виявляється досить багато. При цьому відкривається можливість одержати визначені пільги, виступивши в ролі іноземного інвестора. Не випадково тому, що інвестиції з Кіпру або Ліхтенштейну набагато перевищують капіталовкладення з таких країн, як Канада або Японія.

П'ятий тип інвесторів - компанії зі Східної Європи і колишнього СРСР, що уже на основі нових принципів намагаються налагодити кооперацію з українськими підприємствами, використовуючи часто неформальні відносини, виробничі зв'язки і знання ринку.

Можна було б класифікувати потенційних інвесторів більш строго, відібравши фіксований набір критеріїв (обсяг інвестицій, географічне розташування, і т.д. і т.п.), але важливіше зрозуміти якими ідеями керується той або інший інвестор, приходячи на український ринок, чого він очікує від своїх потенційних партнерів, у якій формі буде організований його бізнес. До речі, аналіз свідчить про те, що п'ятий тип (по нашій класифікації) приблизно в два рази рідше воліє створювати спільні підприємства, чим всі інші інвестори, а перший наполягає на своєму контролі над створюваною фірмою, хоча і не заперечує в категоричній формі проти участі в ньому української сторони.

Оскільки інвестиційний клімат в Україні й так є надзвичайно несприятливим ( достатньо звернути увагу на те що при інвестуванні коштів в економіку України рівень ризику оцінювався в світі на декілька порядків вище ніж аналогічний показник по відношенню до країн колишньої Югославії під час ведення на їх теріторії військових дій ) , то буде доцільно на етапі кризового стану економіки не позбавляти іноземних інвесторів різноманітнх пільг , зокрема одних з найважливіших - пільг по сплаті податку на прибуток. Треба лише забезпечити інтереси держави , тобто за допомогою економічних та юридичного механізмів недопустити масового вивозу капіталу з країни у вигляді отриманого від інвестиційної діяльності прибутку та заохотити його реінвестування. А от вже на етапі стабілізації, а тим більше - на етапі інтенсивного розвитку, доцільно буде зменьшити або взагалі скасувати пільги для підприємств з іноземним капіталом. Збереження пільг можливе буде лише у певних видах виробництва, якщо воно буде необхідне для забезпечення високої конкурентноспроможності експорту.

Отже, процес творення механізму оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями в Україні знаходиться в постійному розвитку відображаючи економічну політику держави в данній сфері .

Розділ 4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Всупереч всім можливостям, які дарували Україні її потенціали, ми опинились на одному рівні з найменш економічно розвинутими країнами, але вже зараз намічається хоч і невеличка, але все ж таки тенденція до поступового виходу з кризи. Все активніше налагоджуються зовнішньоекономічні зв’язки, проте існує ряд проблем, що мішає вільному розвитку зовнішньоекономічних відносин: