Зовнішньо-економічні зв'язки України

Звідси нетяжко зробити висновок, що найвпливовішим чинником в формуванні зовнішньоекономічних зв’язків є процес переходу від адміністративно-командної системи до капіталізму із збереженням та поглибленням існуючих і розвитком нових відносин.Але існує і ряд факторів, які цьому аж ніяк не сприяють. Зокрема зазначу, що Україна ніколи не мала високорозвинутих товарно-грошових відносин. Після 1917 року впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити в усьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням та монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автакрії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у МПП та в зовнішньоекономічних зв’язках.

Зараз Україна поступово включається в світову економіку, бере участь в світових господарських зв’язках і науково-технічному обміні. Наша країна має величезний науково-технологічний потенціал (наявність у нас визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки власних матеріалів і т.д.), вигідне геополітичне розташування, можливість її розвитку як транзитної держави, забезпеченність природними ресурсами, спеціалістами, науковими працівниками. З такими чудовими можливостями Україна має всі шанси встати в один ряд із найрозвинутішими країнами, а на сьогоднішній день, коли наша держава знаходиться у досить тяжкому економічному становищі, ми стикаємося з такою проблемою як ”відтік умів” за кордон, що не може не позначитись на пряму на зовнішньоекономічному становищі нашої держави. Але є і ще одна проблема в формуванні зовнішньоекономічних зв’язків – це те, що в експорті України разом з продукцією промисловості, сільського господарства та ін., важливе місце не посідає наукова продукція у вигляді ліцензій на нову техніку, технологію “ноу-хау”, нових матеріалів, науково-технічних послуг.

Нове геополітичне положення України диктує необхідність перегляду регіональної політики. Це передбачає поєднання інтересів держави і регіонів, створення умов для правильного використання ресурсів і особливостей природньо-виробничого потенціалу. Входження України в систему світових міждержавних зв’язків може органічно відбутися з використанням приморського положення. У міжнародному і міжрайонному розподілі праці Причорномор’я вирізняється своім особливим економіко-географічним розташуванням, потенціалом для здійснення транспортних, транзитних, багатьох господарських функцій. Приморське і прикордонне положення у міжнародному транспортному вузлі між Центральною та Південною Європою

( система водних шляхів Дунаю, нещодавно відбудований канал Рейн — Майн— Дунай), Близьким Сходом і Південно-Східним Азіатським регіоном, прямий доступ до ряду причорноморських держав, які також шукають шляхи політико-економічної інтеграції, розташування на потужних водних магістралях Південного Бугу, Дніпра, сусіднього Дону( з виходом на Волжські шляхи аж до Балтійського і Білого морів) створюють найсприятливіші можливості для зовнішньої торгівлі, науково-технічного співробітництва і інноваційної діяльності.

Отже, саме економіка суверенної України має посісти чільне місце в МПП. Виходячи з існуючої структури МПП, зокрема з того,що господарство України функціонує одночасно в кількох зовнішньоекономічних вимірах, насамперед у регіональному та світовому, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків відбувається в двох напрямах:

· перший – не лише збереження, а й подальше поглиблення економічної взаємодії з країнами, що входили до складу колишнього СРСР;

· другий – проведення активної політики, яка має забезпечити прискорену інтеграцію господарського комплексу в світову економічну систему, в її виробничі, транспортні, ринкові та валютно-фінансові структури.

Розділ 2. УКРАЇНА У СВІТОВОМУ ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПРОСТОРІ.

Усі попередні програми підйому економіки, виходу з кризи, здійснення ринкових реформ споконвічно були приречені, тому що в них ігнорувалися проблеми безпосереднього виробника продукції. Тому нова програма робить ставку на вітчизняного виробника, на його державну підтримку, визначає галузеві пріоритети: машинобудування, металургія, хімічна і легка промисловість, сільське господарство.

Орієнтація на підтримку вітчизняного товаро-виробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля повинна бути одним з найважливіших джерел зростання виробництва НД і ВВП. А поки ж вітчизняний виробник на зовнішніх ринках почуває себе незатишно, сковано, у постійному страху за падіння виробництва, зниження якості товарів і т. д.

Динаміка зовнішньоторгівельного обороту України характеризується даними таблиці 2.1, млн. доларів США.

Таблиця 2.1 [“Статистика України”,2001,№1 – стор.101 та 2000,№1-стор.67]

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ

ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНОГО ОБОРОТУ УКРАЇНИ В ПЕРІОД З СІЧНЯ 1998 р. ПО ЛИСТОПАД 2000р.

За наведеними табличними даними видно, що оборот зовнішньої торгівлі товарами у 2000р. проти відповідного періоду 1999р. збільшився на 21,5%, при цьому обсяги експорту збільшились на 25%,імпорту – на 18,3%

У січні-листопаді 2000 року торгово - економічні зв'язки здійснювалися з 187 країнами в різних регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами й ефективністю.

Основою товарної структури експорту, як видно з рис.2.1, становлять поставки чорних металів та виробів з них, більше третини експорту припадає на поставки продукції хїмїчної та пов’язаних з нею галузей промисловості ,мінеральних продуктів, машин, устаткування та механізмів, алюмінію та виробів з нього, продукції АПК, текстилю та текстильних виробів.

У загальному обсязі експорту товарів проти відповідного періоду 1999р. збільшилась частка чорних металів, механічних машин та устаткування, продуктів неорганічної хімії.Натомість зменшилась частка зернових культур, мінерального палива, нафти та продуктів її переробки, засобів наземного, повітряного та водного транспорту, одягу та предметів одягу. Основні експортери товарів – підприємства Донецької, Дніпрпетровської, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської областей та міста Києва.У січні-листопаді 2000р.експорт давальницької сировини становив 195,3млн.доларів.