Справжній розквіт тіньової економіки царська Росія пережила з розвитком капіталістичних відносин. Причому, в тіні робили гроші і верхи (дворянство), і низи (купці, промисловці). Вже тоді було ясно, що бюджетні гроші – найбільш ласий шмат для тіньових операцій. Тіньове майно робилося на постачаннях в армію, закупівлі для потреб царського оточення, на численних державних програмах. Напівдикі племена Казахстану, Південного Кавказу не підозрювали, скільки грошей, передбачених на їх освічення, переобладнання та інше осіло в кишенях чиновників та підрядчиків.
Як правило, тіньова економіка активізувалася у важкі для держави часи, наприклад, після відміни кріпосного права в Росії, коли ще було не ясно, що робити з дворянськими та державними землями, які раптово залишилися без „живого інвентаря”, почалися земельні афери. Об’єктом наживи була як сама земля, так і бюджетні засоби, виділенні на влаштування кріпаків. Це типовий приклад того, як „тінь” заповнює правовий вакуум.
До тієї ж категорії відносяться знамениті залізничні та банківські „лихоманки” другої половини 19 ст.
Особливо показовим стан економіки був у перші роки після Жовтневої революції. Держава втратила контроль над економікою і лише „набігами” намагалася отримати своє. Економіка відповідала адекватно – повальним ухиленням від уплати аналогів; занепадом важкої промисловості; одночасним існуванням декількох видів грошей.
Цікаво, що взявши політичну ситуацію у державі під контроль, більшовики не знайшли нічого кращого, ніж оголосити НЕП. Якщо тотальний контроль і жорстке регулювання вели у глухий кут, то дарування короткочасної свободи приватній ініціативі створило диво. Першими піднялися (вийшли з „тіні”) харчпром, легпром, общепіт – галузі з швидким оборотом капіталу. На цей час держава вже мала сформований за рахунок податків бюджет.
В Радянському Союзі „тінь” була загнана у вузькі рамки, але все ж таки існувала. Носила вона географічний та галузевий характер.
Тоталітарна держава була сильною і особливої волі нікому не давала.
З початком розпаду СРСР масштаби "тіньової" економіки різко розширились. Якщо на початку 60-х років обсяг тіньових послуг становив 5 млрд. рублів на рік, то наприкінці 80-х – 90 млрд. рублів: зростання у 18 разів.
Після розвалу Союзу масштаби тіньової економіки нагадували постреволюційні часи. У 1992 – 1994 рр. казкові скарби робилися на всьому - на бензині, цукрі, металах. Згодом почалася приватизація. Держава якщо і приймала участь у розподілі цих прибутків, то саму крихту. Потім настав період терору (податкового і адміністративного) , який тільки недавно пішов на спад.
У наш час проблеми тіньової економіки заявили про себе на повну силу (особливо в постсоціалістичних країнах). Реформування соціально-економічних відносин призвело лише до зміни структури, форм та методів тіньової економічної діяльності.
1.3.Розвиток тіньової економіки як процесу
Домінуючими причинами посилення тіньового сектора економіки на різних етапах розвитку держави є зацікавленість у цьому процесі представників правлячого режиму і звуження мотивації у фізичних і юридичних осіб до усунення тотального контролю за всіма громадянами, властивого комуністичному режиму, що призвело до хаотичного, неконтрольованого, вибухового зростання масштабів і впливу тіньового сектора економіки. Реструктуризація тіньової економіки та відсутність реальних механізмів, здатних обмежити її зростання і проникнення до всіх шпарин держави, не змінила самої сутності цього явища. Тіньова економіка залишається альтернативною економіці офіційній, і посилення першої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої. Наслідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації економіки держави, які зводилися лише до різних спроб впливу на її офіційну складову.
Офіційний сектор економіки швидко руйнувався, обумовлюючи наростання соціально-економічної дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та морально-етичні підвалини суспільного нехтування законами, криміналізація економічних і соціально-політичних відносин стала нормою функціонування молодої держави.
Тотальна тінізація стала загрожувати не тільки наближенням економічної катастрофи, але й розколом нації, втратою державної незалежності. В Україні при переході від соціалістичних форм організації економіки до ринкових відбулася реструктуризація тіньового сектора економіки, відбувся його масштабний розвиток і його пристосування до нових умов соціального існування.
На першому етапі становлення України як незалежної держави (1991-1993 рр.) в економіці країни повністю домінував держсектор. На внутрішньому і зовнішньому ринку широкого поширення набули такі механізми отримання тіньових доходів:
- передача приміщень і технологічного обладнання в оренду на пільгових умовах недержавним підприємствам. При цьому підприємство-орендатор контролювалося керівництвом орендодавця (реальним власником) через довірених осіб чи керівництво орендодавця, отримувало велику одноразову винагороду (хабар) або брали постійну участь у розподілі прибутків;
- передача приміщень і технологічного обладнання статутного фонду новостворюваних малих і спільних підприємств (схема, аналогічна оренді);
- приватизація у вигляді викупу за безцінь об’єктів і технічних засобів, реальна вартість яких багаторазово перевищувала ціну продажу.
В сучасних умовах господарювання одним із способів тінізації є ухилення від оподаткування, яке проявляється в:
- навмисному зниженні у звітності суми заробітної плати, яка фактично виплачена. 90 – 100% співробітників підприємницьких структур одержують частину зарплати по відомості, а решту – без оформлення бухгалтерської документації. Поширений засіб, коли заробітна плата видається по двох відомостях (наприклад на виплату авансу і получки), а в подальшому одна з цих відомостей або приховується від обліку, або взагалі знищується. Майже 100% виконавців тимчасових робіт не укладають договору найма і отримують оплату без оформлення. В цілому в підприємницьких структурах зарплата, що відбивається по бухгалтерському обліку, складає не більш 30% від фактично виплаченої;
- приховуванні виручки. Запровадження на підприємствах роздрібної торгівлі касових апаратів ускладнило, але аж ніяк не ліквідувало можливості приховування виручки від реалізації товару. Вироблено безліч шляхів обходу обліку і звітності. У великих магазинах гроші від покупців приймаються через касові апарати, але в магазині їх ставиться декілька, з яких 1 – 2 відповідним чином не реєструється, що дозволяє безконтрольно вилучати виручку. Практично всі великі магазини застосовують так звану виносну торгівлю через ларьки, лотки і т. ін. Згідно з експертними оцінками в магазинах, де встановлені касові апарати, не оприбутковуються не менш 20% виручки, а там, де надійний “дах”, – від 60 до 80%. Розміри приховування виручки залежать від номенклатури товарів, що реалізуються, та їх постачальників. Аналіз статистичної звітності дозволяє виявити зі значною вірогідністю товари, реалізація яких в тій чи іншій пропорції виробляється через тіньовий ринок. Це перш за все самий першочерговий продукт – хліб і хлібобулочні вироби, молочна продукція, в тому числі кисломолочна, масло рослинне;
Завантажити реферат