Він пропонував кілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, нова бюджетно-фінансова політика й ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один із найважливіших бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей у обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що буде стимулювати інвестиційний попит і ріст зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість.
Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:
- висока доля національного доходу, що перерозподіляється через держбюджет;
- створення великої зони державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;
- широке використання бюджетно-фінансових і кредитно-фінансових регуляторів для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів росту і високого рівня зайнятості.
Модель державного регулювання, запропонована Кейнсом, дозволила послабити циклічні коливання протягом більш ніж двох післявоєнних десятиліть. Однак приблизно з початку 70-х рр. стала виявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання й об'єктивних економічних умов. Кейнсіанська модель могла бути стійкою тільки в умовах високих темпів росту. Високі темпи росту національного доходу створювали можливість перерозподілу без збитку нагромадженню капіталу. Однак у 70-і роки умови відтворення різко погіршилися. Був, спростований закон Філіпса, відповідно до якого безробіття й інфляція не можуть рости одночасно. Кейнсіансікі шляхи виходу з кризи тільки розкручували інфляційну спіраль. Під впливом цієї кризи відбулася кардинальна перебудова системи державного регулювання і склалася нова, неоконсервативна модель регулювання.
Неокласична теорія. Теоретичною основою неоконсервативної моделі послужили концепції неокласичного напрямку економічної думки. Трансформація моделі державного регулювання полягала у відмовленні від впливу на відтворення через попит, а замість цього - використання непрямих заходів впливу на пропозицію. Прихильники економіки пропозиції вважають за необхідне відтворити класичний механізм нагромадження і відродити волю приватного підприємництва. Економічна пост розглядається як функція від нагромадження капіталу, що здійснюється з двох джерел: за рахунок власних коштів, тобто капіталізації частини прибутку і за рахунок позикових коштів (кредитів). Тому відповідно до цієї теорії держава повинна забезпечити умови для процесу нагромадження капіталу і підвищення продуктивності виробництва.
Головні перешкоди на цьому шляху - високі податки й інфляція. Високі податки обмежують ріст капіталовкладень, а інфляція здорожує кредит і тим самим утрудняє використання позикових засобів для нагромадження. Тому неоконсерватори запропонували здійснення антиінфляційних заходів на базі рекомендацій монетаристів і надання податкових пільг підприємцям.
Скорочення податкових ставок скоротить доходи держбюджету, і збільшить його дефіцит, що ускладнить боротьбу з інфляцією. Отже, наступним кроком стане скорочення державних витрат, відмовлення від використання бюджету для підтримки попиту і здійснення широкомасштабних соціальних програм. Сюди можна віднести і політику приватизації державної власності.
Наступний комплекс заходів - реалізація політики дерегулювання. Це означає ліквідацію регламентацій за цінами і заробітною платою, лібералізацію (зм'якшення) антитрестовського законодавства, дерегулювання ринку робочої сили й ін.
Таким чином, у неоконсервативній моделі держава може лише побічно впливати на економіку. Головна ж роль у реалізації економічного розвитку країни приділяється ринковим силам.
Генеральною ціллю державного регулювання економіки є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючого ладу усередині країни і за рубежем, адаптація до його умов, що змінюються.
Від цієї генеральної мети поширюється дерево так званих конкретних цілей, без здійснення яких генеральна ціль не може бути досягнута. Ці конкретні цілі нерозривно зв'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Ціль - вирівнювання економічного циклу - спрямована на об'єкт, тобто на економічний цикл; поліпшення навколишнього середовища - на навколишнє середовище і т.п. (див. додаток 1).
Очевидно, що цілі, по-перше, неоднакові за значенням і масштабами і, по-друге, знаходяться в тісному взаємозв'язку. Найчастіше одна ціль не може бути поставлена і досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, неможливо представити стимулювання НДКР без створення сприятливих умов нагромадження капіталу, без вирівнювання кон'юнктури, удосконалювання галузевої структури економіки, стабільного грошового обігу.
Перераховані цілі, я вважаю, частково перекривають одна одну, одна може виявитися тимчасово більш важливою і підкорити собі інші в залежності від реальної господарської і соціальної ситуації, рівня усвідомлення цієї ситуації суб'єктами державного регулювання економіки і від встановленої урядовими органами на даний відрізок часу системи пріоритетів цілей. Кожна з вищезгаданих цілей може служити, сприяти чи перешкоджати досягненню іншої цілі. Конкретні цілі усередині дерева цілей можуть бути первинними, вторинними, третинними і т.д. Наприклад, в умовах кризи первинною ціллю стає вихід із кризи у вузькому конкретному змісті - пожвавлення кон'юнктури. Всі інші цілі підкоряються їй.
2. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
Створення і регулювання правової основи функціонування економіки. Насамперед, на державі лежить відповідальність за створення законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль над їх виконанням. Створення законодавчої бази - це встановлення правил поведінки економічних агентів, юридичних принципів економічного спілкування, яких зобов'язані дотримувати у своїх діях всі економічні агенти - виробники, споживачі і сама держава. У числі цих правил можна відзначити законодавчі і нормативні акти, що захищають права приватної власності і визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їх взаємини між собою і державою. Правові норми поширюються на проблеми якості продукції і безпеки праці, питання взаємин профспілок і адміністрації й ін.
Уряд бере на себе задачу забезпечення правової бази і деяких найважливіших послуг, що є передумовою ефективного функціонування економіки. Необхідна правова база припускає такі заходи, як представлення законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства, неважко помітити, що уряд одержує можливість виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для накладення відповідних покарань.[1;98]
Завантажити реферат