Отже, ми бачимо, що значення дефіциту бюджету залежить від багатьох факторів економіки та економічної політики держави.
РОЗДІЛ 3. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ СТОСОВНО ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТА.
Основний принцип проведення бюджетної політики України - це бездефіцитність бюджету, тобто будь-які відхилення від цього принципу приведуть до дуже серйозним проблем. Країна вибрала саме такий шлях - бездефіцитність бюджету. Оскільки ми вирішили, що будемо жити за принципом скільки заробляємо - стільки і тратимо, то це означає наступне: держбюджетом на 2001 рік отримано 41,97 млрд. грн. прибутків, тобто витрати коштів відбувалися приблизно в розмірі цієї суми – 43,63 млрд. грн. і це означає, що існує реальна дефіцитність. Якщо в бюджеті відсутні кошти, то як правило вони відшкодовуються економікою, а звідси слідує реальний дефіцит бюджету, що не покривається. Цей дефіцит фінансується економікою шляхом неоплати бюджетними установами наданих їм послуг або виконаних робіт.
Необхідні кординальні зміни в бюджетній політиці. Дуже шкода, що багато хто вірить в те, що якщо ми приймаємо бюджет із зростаючою доходною частиною, то країна реально стала на шлях істинного розвитку. Але це ж неправильно, не можна робити поспішних рішень і висновків, необхідно повністю поглибитися в аналіз таких важливих рішень.
Оскільки немає реальної сбалансованості бюджету, то це привело до того, що збільшилися операції негрошової форми (взаємозаліки, вексельні операції). Цю проблему необхідно розглядати з двох сторін:
1. Бажання суб'єктів господарювання отримати компенсацію з бюджету за виконані роботи;
2. Суб'єкт, який має заборгованість перед бюджетом, тобто отримати знижку або зменшити свої податки;
Таким чином відбувається втрата бюджетних коштів:
· На можливому завищенні витрат у бюджетних споживачів;
· На недоотриманні коштів;
· На фінансуванні непріоритетних заходів;
Таким чином при проведенні таких операцій бюджет втрачає колосальні грошові кошти (у 2001 році на суму 3,1 млрд. грн.). Отже, не дивно, що вже в Законі стосовно Держбюджету-2002, як вже зазначалося вище, з’являється стаття про заборону негрошових форм розрахунку і не тільки з державою.
Підводячи невеликий підсумок, хочеться сказати, що для рішення такого роду проблем треба просто провести планування і розвивати фінансові пріоритети.
У принципі, вже всі звиклися з думкою, що прийняття бюджету - дія швидше політична, ніж економічна. Але, як говориться, політикою ситий не будеш, залишається тільки взнати, що саме уряд готує для платників податків і одержувачів бюджетних грошей.
Який рік ми чуємо заяви уряду про реальність чергового проекту бюджету, але реальність документа від цього не збільшується, швидше навпаки. Держава може впливати на розвиток економіки через бюджет. Наприклад, якщо економіка знаходиться в процесі спаду, держава застосовує стимулюючу фінансову політику - збільшує державні видатки або зменшує податки, що за ефектом мультиплікатора, має розширити ВВП. Навпаки, при досягненні економіки потенційного рівня, і коли існує загроза інфляції, держава застосовує протилежні заходи, які зменшують дефіцит та ВВП. Бюджетну політику також можна поділити на три види, стосовно бюджетного дефіциту:
популістська - збільшення державних зобов’язань при ігноруванні фінансових обмежень (нарощування державного зобов’язання за рахунок інфляційних доходів);
соціалістична - збільшення державних видатків, що супроводжується відповідним збільшенням податків;
ліберальна політика - зниження рівня державних зобов’язань в економіці.
Розглянемо вплив стимулюючої бюджетної політики на економіку. В короткостроковому періоді, коли зменшується податковий тиск, то збільшується рівень виробництва. Також, якщо зменшити рівень податків, це сприятиме збільшенню споживчих витрат, що збільшить сукупний попит, а отже, стимулюватиме зростання виробництва.
Але, в короткострококовому періоді, при збільшенні споживання (або державних витрат), зменшиться рівень національних заощаджень, що в свою чергу збільшить процентну ставку, і відповідно зменшить інвестиції в довгостроковому періоді, внаслідок чого рівень виробництва впаде. Збільшення процентної ставки також збільшить попит нерезидентів на інвестиції, що збільшить курс національної валюти і зменшить чистий експорт країни. А внаслідок збільшення попиту на товари в довгостроковому періоді може збільшитись рівень цін.
Тобто, ще невідомо, чи відбудеться спад ВВП, чи його підйом. Але, в країні, де існує велика частина невикористаних ресурсів, така політика може принести успіх, за рахунок збільшення інвестицій і розширення виробництва внаслідок збільшення сукупного попиту.
В пострадянських країнах така тенденція в загальному не прослідковується, але, можливо, це пов’язано з тим, що в них зберігався високий рівень початкового дефіциту бюджету після переходу від планової економіки, а також через те, що економіка в них знаходиться в хаотичному стані, в застої, внаслідок розриву господарських зв’язків і не реагує на збільшення попиту збільшенням рівня виробництва, також через значну частку тіньового сектору в економіці. Хоча, при значному збільшенні дефіциту бюджету в Україні в 1997, відбувся найменший спад реального ВВП.
Існує ще одна точка зору на вплив дефіциту бюджету (при зменшенні податку) на рівень сукупних витрат, що називається рікардіанською. Вона базується на умові, що уряд зменшує в даний момент податки на величину DT з тим, щоб пізніше підняти їх на величину DT(1+r), щоб розрахуватися з державним боргом. За цією точкою зору, споживач не змінить свій рівень споживання, оскільки розраховує на те, що теперішнє збільшення його доходу означае його більш значне зменшення в майбутньому, і тому він просто переводитиме отриманий надлишок у заощадження, з тим, щоб пізніше “повернути” його державі. За таких умов просто зменшуються державні заощадження і збільшуються приватні, а загальний рівень заощаджень не зміниться, а отже залишиться незмінною процентна ставка та інвестиції. Очевидно, що й попит споживачів, а отже і сукупний попит залишиться незмінним. Навряд чи така теорія може стосуватися перехідних економік, оскільки в них і без того існує тенденція збільшення податків для зведення бюджетного балансу, а також інфляція, яка не заохочує збільшення заощаджень (принаймні в національній валюті).
Ще одним позитивним наслідком збільшення державних витрат, а отже і бюджетного дефіциту, є покращення соціальних умов в країні, коли держава витрачає гроші на програми соціальної допомоги тим, хто її потребує.
Одна з найбільших проблем, до яких спричиняє дефіцит бюджету, це його фінансування. Коли в бюджет надходить менше грошей, ніж витрачається, держава повинна знайти гроші, щоб профінансувати цю різницю. Існує кілька методів фінансування дефіциту. Їх можна умовно поділити на інфляційні та неінфляційні. До неінфляційних належать державні запозичення, а також трансферти (тобто безвідплатна допомога державі).
Завантажити реферат