Зміст.
Вступ.
1. Виховання витривалості - одне з найважливіших завдань фізичного виховання.
2. Розвиток витривалості на уроках фізкультури в молодших класах школи
3. Методика удосконалення різних видів витривалості (загальної, анаеробної, силової)
4. Засоби розвитку витривалості у дітей молодшого віку.
Висновок.
Список літератури:
Вступ.
Піднесення ролі фізичної культури у зміцненні здоров'я населення є сьогодні одним з головних завдань нової України. Особливо важливе значення фізична культура має для дітей і учнівської молоді, високий рівень здоров'я та різнобічний фізичний розвиток яких - запорука успішної реалізації соціально-економічних перетворень нашого суспільства. Підтвердженням актуальності зазначених проблем, об'єктивної необхідності істотних змін в організації та методиці фізичного виховання дітей і молоді є низький рівень фізичної підготовленості та погіршення стану здоров'я чималої частини нинішніх випускників шкіл. До того ж ефективна реалізація базової та регіональних програм з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл вимагає впровадження в практику вчителів фізичної культури нових науково-методичних розробок. Фізичне виховання учнів є невід'ємною частиною всієї учбово-виховної роботи школи і займає важливе місце в підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці. Робота з фізичного виховання в школі відрізняється великим різноманіттям форм, що вимагають від учнів прояву організованості, самодіяльності, ініціативи, що сприяє вихованню організаційних навичок, активності, спритності. Здійснюване в тісному зв'язку з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку школярів. Швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість необхідні кожній людині. Розвиток цих якостей тісно пов'язаний з формуванням у дітей рухових навиків. Виконання фізичних вправ у різному темпі, із різноманітними ускладненнями, протягом певного відрізку часу сприяє їхньому розвитку.
В курсовій роботі зроблено спробу визначити та проаналізувати методи та засоби розвитку витривалості у учнів молодшого віку. При написанні цієї роботи було опрацьовано статті та монографії вітчизняних вчених, що займаються розробкою питання, щодо розвитку витривалості у дітей різного віку: Волкова Л. В., Ареф‘єва В. Г., Гужаловського А. А., Вільчковського Е. С. та інщих.
Робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку та списку використаної літератури.
1. Виховання витривалості - одне з найважливіших завдань фізичного виховання.
Витривалість - це спроможність організму людини переборювати наступаюче стомлення. Розрізняють фізичне, емоційне, сенсорне і розумове стомлення. Фізичне стомлення підрозділяється на локальне, регіональне і глобальне (у залежності від обсягу м'язової маси, що бере участь у роботі, тобто відповідно до l/з. до 2/з і понад 2/з), гостре і комулятивне ( накопичене) і, нарешті, компенсоване (без зниження працездатності) і декомпенсоване (коли крива працездатності неухильно знижується).
Види витривалості відповідають різновидам м'язової роботи. Наприклад, локальної, регіональної і глобальної м'язової діяльності відповідають локальна, регіональна і глобальна витривалість і т.д.
Витривалість визначається властивостями центральної нервової системи і процесами, що відбуваються в ній при м'язовій діяльності (вивчені поки дуже мало), а також енергетичним обміном в організмі.
Енергообмін в організмі людини базується на законі зберігання енергії, на перетворенні хімічної енергії в механічну і визначається такими чинниками: потужністю м'язової роботи, тобто максимальною кількістю енергії, виділеної організмом в одиницю часу; об'ємом, тобто загальною кількістю роботи, виконаної за рахунок того або іншого джерела енергії; ефективністю, тобто ступенем корисності енерговитрат при м'язовій роботі.
Органами, що лімітують в організмі виділення і постачання тканинам кисню і живильних речовин, є серце, печінка м'язи. Від потужності роботи серця залежить кількість поставляемого до тканин кисню, а отже, і кількість продуктів харчування, що окислюються. Печінка містить визначену кількість гликогену, від швидкості й ефективності розпаду котрого (процеси гликолизу) залежить розмір виділяємої енергії. М'язи містять енергетичне багаті фосфатині з'єднання, розпад яких миттєво виділяє енергію.
Якщо серце працює в аеробному (кисневому) режимі, то печінка і м'язи використовують анаеробну енергетику, при якій різноманітні біохімічні перетворення здійснюються без участі кисню.
Тому, спираючись на механізми енергетичних перетворень, варто розрізняти три види витривалості (м'язової працездатності): аеробну, анаеробно-лактатну і анаеробно-алактатну. Перший із них ще іменують вегетативною витривалістю, а другі дві - м'язовою витривалістю.
При розвитку витривалості необхідно вирішення таких завдань:
1. Удосконалювання витривалості до локальної, регіональної і глобальної м'язової роботи.
2. Удосконалювання статичної і динамічної витривалості.
3. Удосконалювання витривалості до рівномірної і нерівномірної м'язової роботи.
4. Удосконалювання витривалості до м'язової роботи: максимальної (10-30 секунд), субмаксимальної (ЗО секунд - 4 хвилини), великої (4-30 хвилин) і помірної (більш ЗО хвилин) потужності.
У процесі удосконалювання витривалості необхідно враховувати, що вона залежить від рівня функціональних можливостей різноманітних систем організму і від ступеню стійкості до несприятливих чинників його внутрішнього середовища. Тому варто приділяти увагу підвищенню стійкості до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі.
Підвищення рівня утримання молочної кислоти в організмі при м'язовій діяльності призводить до зсуву крові в «кислу» сторону, при цьому включаються буферні системи крові для нейтралізації кислоти, але їхня ємкість незначна і стомлення буде наростати. Тому працездатність буде залежати також від фізіологічних меж стійкості і психологічних чинників.
Завдання підвищення стійкості організму до несприятливих зсувів у внутрішньому середовищі може вирішуватися за допомогою спеціальних прийомів, таких, як дозовані затримки подиху при виконанні тренувальних завдань, штучне збільшення простору легень, тренування в гірських умовах.
2. Розвиток витривалості на уроках фізкультури в молодших класах школи
Введення в школі фізкультурно-оздоровчого режиму, широкий розвиток позаурочних форм, побудованих у значній мірі на ініціативі і самодіяльності учнів, викликають необхідність формування в них відповідних знань, навичок, умінь. Все це закладається на уроках. Тому урок вважається фундаментом шкільної фізичної культури.
Досвід передових шкіл показує, що резерви шкільного уроку фізичної культури далеко не вичерпані. Комплексна програма відкриває широкий простір для творчості вчителя, його пошуків у підвищенні ефективності навчального процесу, що у свою чергу забезпечує необхідні умови для того, щоб кожний учень опанував життєво важливими і необхідними знаннями, навичками й уміннями, навчився самостійно займатися фізичними вправами.
Завантажити реферат