Розрізняють три основні групи ігор: творчі, рухливі та спортивні.
Визначальною особливістю творчих рухливих ігор е наявність у них фабули та сюжету, що самостійно створюються тими, хто грає. Відповідно до сюжету відбувається перевтілення учасників гри. їх дії не регламентуються, оскільки правил гри не існує.
У тому випадку, коли зміст гри - це біг, стрибки та метання, відбувається розподіл рухливих ігор за ступенем інтенсивності навантаження, і вони належать до тих виявів ігрової діяльності дитини, в яких яскраво виражений ступінь рухової активності.
Спонукальним мотивом е змагання між окремими учасниками та командами.
Яка ж відмінність між рухливими та спортивними іграми? Між рухливими та спортивними іграми е багато спільного: і ті, й інші розвинулись шляхом народної творчості, являють собою ігрову діяльність, яка характеризується різними рухами, діями, взаємовідносинами учасників гри. І в рухливих, і в спортивних іграх є певні правила і суддівство. Рухливі та спортивні ігри взаємопов'язані, причому рухливі - більш елементарні і є первинним ступенем ігрової діяльності, тоді як спортивні найвищий її ступінь, який веде до майстерності.
Рухливі та спортивні ігри відрізняються насамперед за своїми завданнями - перші використовують більшою мірою для загальної фізичної підготовки, а другі, не вилучаючи того самого завдання, мають на меті поглиблення підготовки, яка веде до високих спортивних досягнень.
У рухливих іграх, які не потребують спеціальної постійної технічної та тактичної підготовки, може брати участь багато учасників. Такі ігри проводять у різних умовах на майданчиках різних розмірів тощо. Правила навіть однієї гри можуть бути неоднаковими, а мати багато варіантів. А в спортивних іграх для кожного виду суворо визначена кількість учасників, діють єдині суворо регламентовані і офіційно затверджені правила. У спортивних іграх суддівство суворо обумовлено правилами і має офіційний характер. Крім того, для спортивних ігор установлена система проведення змагань з подальшим присвоєнням учасникам спортивних розрядів і звань.
У педагогічній практиці всю різноманітність колективних рухливих ігор розподіляють за характером організації: а/ на некомандні, б/на перехідні до командних, в/на командні.
Некомандні ігри побудовані на основі найпростіших взаємовідносин між учасниками гри. Правил частіше небагато, і вони прості, ігрові конфлікти розв'язуються просто. Такі ігри розповсюджені і популярні серед дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
В іграх, перехідних до командних, ускладнюються правила і взаємовідносини між учасниками, за рахунок чого створюються сприятливі умови для поступового переходу до командних ігор.
Командні ігри вимагають складніших взаємовідносин між учасниками, основаних на розвинутому почутті дружби і товариської згуртованості. У таких іграх ведеться боротьба між окремими групами /командами/ за предмет. Наприклад: "Піонербол", "М'яч капітану".
Місце і час, тобто дії учасників, спрямовані на досягнення спільної кінцевої мети. Ці ігри, як правило, відповідають старшому шкільному вікові.
За кількісним складом учасників гри рухливі ігри поділяють на такі:
індивідуальні,
колективні.
Засоби розвитку витривалості насамперед повинні сприяти розширенню діапазону функціональних можливостей системи дихання і кровообігу. До такого висновка приходить група дослідників на чолі з Р. Е. Мотилянською (1969). До таких засобів ставляться: легкоатлетичний біг різноманітної тривалості й інтенсивності, рухливі і спортивні ігри, ходьба на лижах, катання на ковзанах. Чинниками, що визначають ефективність засобів розвитку витривалості, є своєчасні строки їхнього застосування, продумана система, що передбачає правильне співвідношення обсягу й інтенсивності навантажень, їхня раціональна послідовність.
Обсяг і інтенсивність потрібно регулювати інтервалами відпочинку, орієнтуватися на показники пульсу, розмір якого не повинен перевищувати в школярів 190 у хвилину. Тривалість інтервалу відпочинку при пробіжці коротких відрізків (30-80 м) може бути від 1 до 1,5 хв. При пробіжці від 150 до 250 м інтервал збільшується до 3-4 хв.
Дослідження А. Г. Болдирева, Ю. В. Захарова (1969) і інших свідчать про те, що найбільш ефективним методом виховання витривалості є застосування серії різноманітних засобів педагогічного впливу. При цьому варто особо відзначити виводи цих досліджень. Так, умовно розділивши всі засоби виховання загальної витривалості на дві групи, А. Г. Болдирев відзначає позитивні і негативні їхній сторони при роботі зі школярами.
Група засобів, пов'язаних тільки з бігом, є прекрасною базою для наступного розвитку швидкісної витривалості, розширює функціональні можливості органів дихання і кровообігу, привчає дітей і підлітків до бігових навантажень, але одноманітність цих засобів швидко стомлює, дає однобокий, тільки специфічний розвиток.
Використання вправ із багатьох видів спорту дозволяє різноманітити тренування, робить її менше стомлюючою, роблячи сприятливий вплив на емоційний стан учнів, всесторонне впливає на фізичний розвиток у дитячому і підлітковому віці.
Таким чином, для виховання витривалості в дітей і підлітків рекомендується використовувати різноманітні засоби педагогічного впливу і різноманітні методи - рівномірний, повторний, перемінний.
При рівномірному методі розвитку витривалості є можливість давати навантаження з урахуванням фізичної підготовленості школярів і легко регулювати її за часом. Вправи при даному методі виконуються в однім темпі, без стрибків, прискорень і сприяють розвитку загальної витривалості.
Регулювати навантаження кількістю повторень управ при достатніх інтервалах відпочинку дає можливість повторний метод. У цьому випадку учні декілька разів за урок пробігають (або виконують якусь іншу вправу) порівняно невеличку дистанцію з короткочасними інтервалами відпочинку після кожного відрізка. При цьому швидкість пересування повинна бути такої ж або вище швидкості, що потрібно показати під час здачі норми.
Перемінний метод полягає в тому, щоб вправи виконувалися в перемінному темпі. Що стосується інтервалів відпочинку між виконанням вправ на витривалість, то вони залежать від довжини залежності від фізичної підготовленості, складають від 140 до 180 уд/хв.
Інтенсивність виконання вправ при розвитку витривалості повинна бути вище критичної, приблизно на рівні 75-85% від максимальної (В. М. Зациорський, 1966). Інтервали відпочинку, як правило, заповнюються малоінтенсивною роботою.
Висновок.
Приріст показників, що характеризують рівень розвитку тієї або іншої рухової якості, у різні періоди (у межах шкільного віку) розрізнений, що, в основному, обумовлено природним ростом дитини і відповідного розвитку систем і функцій його організму.
Все це підтверджує необхідність своєчасного і раціонального застосування засобів і методів фізичного виховання школярів, що відповідають їхнім віковим особливостям, що позитивно відіб'ється на всебічному розвитку рухової функції. При цьому варто враховувати, що рухові якості тісно взаємозалежні. Не адекватні віку впливи на одну зі сторін моторики дітей можуть неспрятливо відбитися на розвитку інших компонентів рухової функції.
Завантажити реферат