При індивідуальному підході обов'язково треба враховувати стан здоров'я дітей. Вчитель може по необхідності обмежувати кількість вправ і число повторень; полегшувати умови виконання; проводити на уроках спеціальні вправи, що рекомендуються лікарем; приділяти необхідну увагу техніці виконання і кількісних показників.
3. Методика удосконалення різних видів витривалості (загальної, анаеробної, силової)
Методи удосконалювання аеробної (загальної) витривалості
З метою підвищення аеробної витривалості в практиці широко використовуються методи строго регламентованих вправ із стандартним безупинним і інтервальним навантаженням.
Метод строго регламентованої вправи зі стандартним безупинним навантаженням. Цей метод забезпечує стійке підвищення аеробної витривалості і сприяє створенню міцної бази для застосування різноманітних методів тренування. Тренувальні вправи, виконувані по методі строго регламентованої вправи, тривають від 10 до 30 хв., а ЧСС при даній інтенсивності роботи знаходиться в межах 150- 175 уд/хв. Такий режим виконання вправ забезпечує високі розміри ударного обсягу серця і рівень споживання кисню. Варто врахувати, що надмірно тривала робота, що не відповідає можливостям що займаються, веде до зниження розміру споживання кисню і негативно позначається на очікуваному тренувальному ефекті. Даний метод рекомендується широко використовувати на ранніх етапах розвитку витривалості.
Метод строго регламентованої вправи з інтервальним навантаженням. Тренування по цьому методу спрямований на підвищення функціональних можливостей серця, тому що фізіологічною основою методу є збільшення ударного обсягу серця під час пауз відпочинку щодо напруженої роботи.
При інтервальному тренуванні з метою удосконалювання аеробної витривалості необхідно дотримувати ряду методичних вимог. Тривалість роботи варто планувати в межах 1-3 хв. Інтенсивність роботи повинна сприяти росту ЧСС до 170-180 уд/хв. до кінця вправи. Тривалість відпочинку, що знижує ЧСС до 120-130 уд/хв, у залежності від тривалості роботи і рівня тренованості складає звичайно 45-90 с.
Найбільший тренувальний ефект при роботі з описаного методу спостерігається через 6-12 тижнів. Приріст аеробної продуктивності при цьому може досягати 10-30%.
Додатковим чинником в обох методах, що стимулює ріст аеробної витривалості, є зміна інтенсивності в процесі виконання вправи від ЧСС рівної 170 уд/хв до кінця напруженого періоду роботи до 140 уд/хв у низькоінтенсивній частині.
Методика удосконалювання анаеробної витривалості.
Ця методика спрямована на підвищення рівня потужності двох основних шляхів енергозабезпечення в анаеробних умовах- алактатного і лактатного.
Раціональне використання навантаження анаеробного характеру сприяє збільшенню в м'язах змісту креатинфосфату і гликогену, росту активності ферментів анаеробного обміну, активізації інтенсивності гликолиза. У висококваліфікованих спортсменів ріст анаеробної витривалості протягом 8-12 тижнів досягає 15-20%.
Методика удосконалювання силової витривалості.
Ця методика передбачає комплексний вплив на спроможність організму до ефективного використання кисню, на анаеробні й анаболічні процеси в м'язах, психологічну сталість спортсмена до хворобливих відчуттів, пов'язаним із значною концентрацією продуктів розпаду в працюючих органах.
Силова витривалість найбільше ефективно розвивається при виконанні спеціальних підготовчих вправ, що пред'являють підвищені вимоги до рабочих груп м'язів, що несуть основне навантаження в змагальній вправі. При доборі таких вправ варто керуватися принципом сполученого впливу, що передбачає створення умов їхнього виконання, близьких за структурою до змагальних вправ.
У якості основного режиму роботи м'язів рекомендується динамічний у сполученні з переборюючим і поступаючим характером роботи. У ряді випадків застосовують вправи в статичному режимі. Розмір обтяження в тривалих вправах субмаксимальної і великої потужності роботи коливається від 40 до 60% від максимуму. При виконанні вправ максимальної і короткочасної субмаксимальної потужності опір може досягати 70-100% від доступного в конкретній вправі.
Темп виконання вправ повинний бути близький до змагань. Тривалість виконання вправи обумовлюється підготовленістю займаючихся. Як правило, тривалість роботи знаходиться в межах від 30 із до 2 хв, в окремих випадках - до 5-10 хв. При роботі статичного характеру - від 10 до 30 с. Тривалість пауз залежить від тривалості роботи і її характеру. При короткочасних вправах (30 - 60 с), визначаючи тривалості пауз відпочинку, можна орієнтуватися на показник ЧСС. Чергова вправа варто виконувати, коли ЧСС відновиться до 110-120 уд/хв, в умовах водяного середовища -до 120-150 уд/хв.
У випадку значної тривалості вправи (до 2- 10 хв) інтервали відпочинку між повтореннями повинні забезпечити відновлення працездатності, близької до початковоі. ЧСС у цьому випадку досягає робочого рівня або перевищує його на 3-5%.
У результаті тренування по описаній методиці підвищення силової витривалості досягається внаслідок збільшення в м'язах утримання скорочувальних вивірок, числа капілярів і миоглобина, удосконалювання функції передачі кисню від гемоглобіну до м'язових клітин, спроможності переносити високий рівень кисневого голоду за рахунок збільшення анаеробних спроможностей організму і психічної усталеності до змін у внутрішньому середовищі організму.
4. Засоби розвитку витривалості у дітей молодшого віку.
Витривалість - це спроможність організму протистояти стомленню при будь-який діяльності. Розрізняють витривалість загальну і спеціальну. Загальна витривалість - це спроможність до безупинної рухової діяльності з помірною напругою протягом тривалого часу (наприклад, тривала ходьба., біг, пересування на лижах, ігри). Спеціальна витривалість-витривалість у визначеній діяльності. У спорті, наприклад, може бути швидкісна витривалість, у якій поєднуються якості швидкості і витривалості (наприклад, у бігу на коротку дистанцію), силова витривалість-сполучення сили і витривалості (наприклад, багатократне виконання присідання, підтягування на руках). Засобами для розвитку витривалості можуть служити різноманітні фізичні вправи, що потребують помірної напруги, але виконуються вони тривалий час (ходьба, чергування ходьби і бігу, біг, пересування на лижах, стрибки зі скакалкою, рухливі ігри та ін.
Лазіння і перелазання
Ці вправи мають прикладне значення. Вони проводяться у всіх класах школи.
Вправи в лазіння і перелазанні сприяють розвитку сили, спритності, витривалості. Завдання навчання лазінню і складаються в тому, щоб навчити школярів найбільше зручним і раціональним засобам пересування по гімнастичній стінці, ослонові, східцю і т.д.
З огляду на, це вправи в лазіння і перелазанні виконуються на снарядах на деякій висоті, учителю необхідно забезпечити особливо чітку організацію занять. Підхід до снарядів і відхід від них, початок виконання вправ і закінчення їх повинні бути пояснені і показані з граничною точністю, особливо вправ, що мають вплив на формування постави. Вправи в лазіння і перелазанні важкі для дітей. Це зобов'язує вчителя поступово переходити від вправ щодо простих до більш складного.
Завантажити реферат