У зв’язку з особливостями екологічного та соціального стану населення України, імунодефіцитні захворювання новонароджених пов’язані з порушеннями, які мають місце на первинних стадіях ембріогенезу, раннього фетального і перинатального періодів. Серед них особливе значення мають: персистентні (рецидивні) вірусні, бактеріальні, мікоплазменні, хламідійні, кандидозні інфекції жінок, шкідливий вплив на вагітних токсинів промислового та побутового походження, ендокринні порушення та психоемоційні стреси.
На сьогоднішній день все не викликає сумніву, що провідною причиною передчасних пологів є інфекція: екстрагенітальна, урогенітальна, хоріоамніоніт. Ризик інтранатального інфікування плода значно підвищується при недіагностованих гострих і хронічних урогенітальних інфекціях. Інтранатально плід може інфікуватися різними групами мікроорганізмів: вірусами, бактеріями, грибами, мікоплазмами, хламідіями тощо. Слід зазначити досить високий ризик інтранатального інфікування плоду вірусом гепатиту В, цитомегаловірусом, урогенітальним герпесом, ротавірусами, ентеровірусами у жінок з пе6рсистенцією зазначених вірусів або з клінічними проявами інфекції на момент пологів.
Важливими факторами недостатності функціонування імунної системи новонароджених є такі: слабка резистентність до умовно-патогенних грамнегативних бактерій, висока чутливість до вірусних інфекцій, зумовлена зниженням здатності організму новонароджених до продукування імунного гама-інтерферону, низька активність оспонинів, схильність до генералізації гнійно-запальних процесів та септичних станів (Казмірчук В.Є., Дранні Г.М., Ковальчук Л.В., 1999).
Бактеріальна інфекція відіграє значну роль у структурі неонатальної захворюваності. При екстрагенітальних вогнищах інфекції у жінок під час вагітності і пологів, хоріоамніоніті, передчасних і ускладнених тривалим безводним періодом родах, оперативному лікуванні істміко-цервікальної недостатності ризик розвитку внутрішньоутробних (анте- і інтранатальних) інфекцій зростає. Ці інфекції, проявляються у ранньому неонатальному періоді або пізніше, інколи не пов’язують з указаними вище причинами внаслідок малочисленних кваліфікованих мікробіологічних досліджень.
У плода до моменту народження є сильні захисні механізми проти відносно невисокої небезпеки інфікування при неускладненому просуванні через родові шляхи, при умові, що останні не колонізовані незвичайно великим числом бактерій. Так, бактерії у великій кількості проникають в організм дитини при дородовому відходженні навколоплідних водів. Родові шляхи у деяких матерів інколи заражені незвично великою кількістю потенційно вірулентних бактерій, а при деяких обставинах і цілі оболонки навколоплідного міхура не здатні виконувати роль надійного бар’єру.
Без сумніву, найбільша небезпека інфікування пов’язана з передчасними пологами. У такій ситуації відмічається більш низький, ніж у нормі, рівень таких компонентів, як комплемент, лізоцим і антитіла, які містяться у пасивно набутій фракції материнського Ig eg, внаслідок чого у передчасно народжених порушена функція фагоцитозу.
Межа між нормальною і називною флорою у період новонародженості виражена нечітко, особливо у недоношених дітей, і у підсумку визначається численністю бактерій. При високому ступені колонізації різних відділів організму у новонароджених виявляється велика ймовірність розвитку бактеріальної інфекції, ніж при незначній колонізації. Найбільш ймовірно також , що причиною інфекції стають домінуючі у посівах мікроорганізми.
За даними літератури у 40% вагітних із внутрішньоутробним інфікуванням плода було виявлено БВ.
У літературі недостатньо висвітлено питання часу ІП і Н при БВ (антенатально чи інтранатально), характеру флори в залежності від ділянки обстеження і таке інше.
1.6. Профілактика не виношування вагітності та інфікування плода і новонародженого у жінок з бактеріальним вагінозом.
І
Вирішення проблеми профілактики НВ та ІП і Н у жінок з БВ полягає у розробці ефективних методів лікування БВ. Проблема розробки ефективних методів лікування БВ має тривалу історії і змінювалася на певних етапах, враховуючи нові досягнення у вивченні етіопатогенозу Б.В. Враховуючи сучасні досягнення у вивченні етіопатогенозу БВ при лікуванні постають наступні завдання – відновлення нормальної екосистеми піхви, для чого необхідно: 1) ліквідувати БВ – асоційовані мікроорганізми (облігатно анаеробний компонент піхви); 2) відновити ліктофлору; 3) не допустити суперінфекції (ріст інших потенційних збудників з групи умовно-патогенних мікроорганізмів – грибків, ентеробактерій і інших).
До недавна БВ розглядався багатьма дослідниками, як неспецифічний вагініт, а ще у 1955 році причиною неспецифічного вагітніта назвали Hamophilus vaginalis, то і запропонували методи лікування які були направлені проти цього мікроаерофільного мікроорганізма. Але подальші дослідження показали, що використання для лікування таких антибіотиків, як тетрациклін, ампіцилін, еритроміцин, офлоксацин, до яких високочутлива гарднерела, ефективно тільки у 14-15% випадків. Препаратами вибору для етіотропної терапії БВ є анти анаеробні антибіотики. Найбільш ефективні препарати – це похідні 5-нітроімідазолу (метронідазол, тінідазол, німоразол, тернідазол, орнідазол) і кліндаміцин. Неефективними признані для лікування БВ – тетрацикліни, еритроміцин, сульфаніламідні препарати, ампіцилін, полі міксин, гель оцтової кислоти і будь-які зрошення піхви. Неоднозначно оцінюється ефективність таких антибіотиків, як уназин і аугментин, які представляють собою бета-лактамні антибіотики з інгібіторами бета-лактамаз і високефективні по відношенню до анаеробних мікроорганізмів.
Метронідазол – похідне 5-нітромідазолу, перетворюється у активну форму у організмі, зв’язується з ДНК і блокує синтез нуклеїнових кислот у клітині бактерій. Відомо, що використання метронідазолу у різному режимі ефективно при БВ. Зокрема, одноразових пероральний прийом метронідазола у дозі 2 г таку ж проявляє ефективність, як і 5-7-денний пероральний прийом. Але пероральне використання препарата часто викликає побічні ефекти, такі як
металічний смак у роті, диспепсичні розлади, алергічні реакції. При тривалому його використанні може розвинутися так званий невропатичний синдром. Окрім цього, деякі автори вважають, що метронідазол має слабку канцерогенну дію. Є повідомлення про можливу мутагенну дію метронідазолу, що має особливе значення при лікуванні БВ у вагітних. У літературі зустрічаються дані про гіперчутливість до метронідазолу.
Особливо широке використання у лікуванні інфекційних захворювань гені талій знайшов кліндаміцин, який представляє собою хлороване похідне лінкоміцину і має перевагу перед останнім, оскільки має більш широкий спектр антибактеріальної активності і активний по відношенню до ОАБ. Результати порівняльних досліджень продемонстрували високу ефективність кліндаміцину (91%), який використовується перорально і інтравагінально у вигляді крема при лікуванні БВ. Але оральний прийом препарату часто ускладнюється діареєю. Враховуючи, що при пероральному прийомі даних методів терапії спостерігається велика кількість небажаних побічних реакцій, багато клініцистів віддають перевагу вагінальному шляху введення цих препаратів при БВ, який не поступається по ефективності оральній терапії. Він є бажаним із-за меншої ймовірності розвитку побічних реакцій, меншої курсової дози препарату, а також можливості лікування вагітних жінок і жінок, що знаходяться у періоді лактації.
Завантажити реферат