В цій ситуації ліберальна та демократична російська інтелігенція має зробити все, аби не віддати особливі національні чи націоналістичні російські питання та проблеми в монополію екстремістам на зразок «Пам’яті». Моделі Росії правого зразка з виразними рисами антисемітизму та інших різновидів упереджень демократи та ліберали мають протиставити власну прогресивну модель, побудовану на принципах демократизму й толерантності. Вони не мають права ігнорувати національну специфіку Росії, коли розглядають загальні соціальні, економічні чи політичні проблеми в дещо абстрактних термінах. У цьому відношенні російській інтелігенції варто було б урахувати історичний досвід 1920-х, узяти до уваги ті обставини, які дозволили фашистам в Італії та нацистам у Німеччині отримати значну масову підтримку, апелюючи до національних почуттів і традицій 85.
Цілком зрозуміло: ситуація є критичною за умов інтелектуальної та політичної плутанини й непевності. Звідси випливає друге питання, яке мають поставити націоналісти не лише Росії, а й усього Радянського Союзу: яка ідеологія та програма сьогодні має найбільший «ринковий попит» у мас? Багато хто вважає, що росіяни просуваються шляхом, який змусив Балахонова згадати вислів Пушкіна про «русский бунт, бессмысленный и беспощадный». Аби запобігти такому розвиткові подій, російська інтелігенція мала б знайти спільну мову з робітниками на зразок тих, які страйкували в Сибіру. Чи вдасться російській інтелігенції те, на що у 1970-ті спромоглася польська інтелігенція? Сьогодні весь світ знає, що польські страйки 1980 р. породили «Солідарність», а не «бессмысленный и беспощадный бунт» 86.
Звернімося до думок французького соціолога Алена Турена, який запропонував глибокий аналіз феномена «Солідарності». Стенлі Аронович пише, що Турен вбачає історичне значення «Солідарності» (виникнення якої було ознакою кінця комуністичного режиму) у створенні альтернативної програми історичного розвитку — це був виклик комуністичному режимові, який вважав такі питання власною прерогативою 87. Для того, щоб піти шляхом «Солідарності», принаймні у цьому відношенні, російській національній (націоналістичній) інтелігенції доведеться відкласти дещо абстрактні дебати про православну традицію та забути про сіоністських змовників. Натомість інтелектуалам Росії (та й інших республік) доведеться замислитись над тим, як створити нову програму, альтернативну модель майбутнього. Від того, як вони впораються з цим завданням, залежатиме вигляд будь-якої нової національної ідентичності чи ідентичностей, які невдовзі можуть з’явитися в СРСР. Досить цікаві думки Турена про природу ідентичності: «Для соціолога ідентичність, це . не стільки усвідомлення способу буття, скільки заявка на здатність до дії та змін. Вона визначається в рамках такого поняття, як вибір, а не таких, як суть, зміст чи традиція . якщо ідентичність суперечить організації суспільного життя, вона опиняється на маргінесі чи стає об’єктом маніпуляцій тих, хто спрямовує її. З іншого боку, потреба в ідентичності може бути справою демократії, усвідомленням зусиль, які докладають дійові особи даної суспільної системи, для того щоб стабілізувати умови, за яких формується їхнє колективне та особисте життя, оскільки згадана система невпинно змінюється, вимагаючи від них величезних зусиль» 88.
Як я намагався довести, будь-які спроби у цій сфері вимагатимуть від росіян усвідомлення того, що та політична будівля, яку вони радо приймають як імперію, є водночас тією ж державою, яку вони відкидають як репресивно-бюрократичну машину
Завантажити реферат